Чи варто чекати навіть після створення, так званого, «Вищого антиокрпуційного суду» суттєвих змін у результативності НАБУ, як про це наголошують керівництво НАБУ і його вітчизняні та закордонні лоббі?
Не дивлячись на те, що НАБУ і ГПУ сьогодні продовжують «змагатися» за показники у боротьбі із корупцією, але більше на екранах телевізорів, на цьому фоні розгорнулась шалена компанія по створенню не передбаченого Конституцією України, паралельно із судовою системою нашої держави, «особливого» суду – Вищого антикорупційного із надмірними повноваженнями та привілеями. І це при тому, що реальні здобутки цих двох названих правоохоронних органів, а головне – їх методи розслідування фактів корупції навіть під процесуальним керівництвом нинішніх прокурорів не гарантують реальних зрушень навіть при появі такого суду. В цьому я, як і значна частина фахівців, впевнений. І поясню чому.
Насправді, і НАБУ із САП, і нинішня влада на чолі із Президентом, куди відноситься і повністю залежна від нього ГПУ, переслідують зовсім іншу мету. В дійсності, обидві ці сторони бажають мати цей новий суд у своєму підпорядкуванні, або на крайній випадок — хоча б під своїм впливом. Зокрема, НАБУ хоче, щоб цей суд безперешкодно надавав його детективам всі необхідні дозволи на проведення як процесуальних дій (обшуків, тимчасового доступу до речей та документів і т.д.), так і особливо – негласних слідчих (розшукових) дій (в першу чергу — зняття інформації з телекомунікаційних автоматизованих мереж), та задовольняв їх вимоги про взяття під варту підозрюваних або визначав суми застави в заздалегідь непомірній для таких осіб грошовій сумі. А тим більше, керівництву НАБУ, у якого, не слід забувати, попереду проведення внутрішнього аудиту, від результатів якого буде залежати і їх подальше перебування на займаних посадах, дуже хотілося б, щоб новий суд без будь-якого судового слідства, нашвидкуруч, не вдаючись у деталі, не звертаючи увагу на те, чи у відповідності до вимог КПК України здобулись, перевірялись і оцінювались докази винуватості обвинувачених, виносив лише обвинувальні вироки. Я вже мовчу про те, що не в інтересах НАБУ сьогодні і передбачений законом обов’язок суду під час розгляду справ по суті перевіряти, чи дотримувався орган досудового розслідування таких засад кримінального провадженням як верховенство права, законність, забезпечення права на свободу і особисту недоторканність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини і т.д.
В свою чергу, Петро Олексійович більше зацікавлений в тому, щоб не дати можливості НАБУ без його попередньої згоди притягати до кримінальної відповідальності членів його команди і наближених до нього осіб, а навпаки, щоб НАБУ більше зосереджувало свою увагу на його політичних опонентах, або навіть і союзниках, з тим, щоб останні були більш «слухнянішими». Я не розділяю точку зору тих експертів, хто називає НАБУ І САП повністю незалежними від Президента та його Адміністрації і ледь не вважають їх як єдиних «рятівників» нашої держави. Думаю, що це не так, хоча той же керівник НАБУ не раз відкрито заявляв про його підтримку урядом і посольством США і тому може собі дозволити, хоч і рідко, проявити свою самостійність, як це було, наприклад, у справі Насірова, чи того ж заступника Міністра оборони. Хоча треба визнати, що навіть така, нехай і обмежена, самостійність і незалежність від Глави держави, інколи може принести державі користь. В цьому я є прихильник А. Ситника.
Тому, Ви тільки уявіть, яка боротьба насправді розгорнеться між цими двома сторонами за формування як конкурсної комісії, так і самого цього «особливого» суду та за підбір кандидатів у судді? Я також застерігаю, щоб ніхто не тішився зміною позиції нашого Гаранта щодо створення саме антикорупційного суду, а не судової палати, бо новостворений суд буде по складу таким же лояльним до нього, як і Верховний суд, як конституційний Суд, як, до речі, саме НАБУ разом із САП.
Але, мене навіть не це хвилює. Мова про інше. Які результати діяльності НАБУ ми можемо очікувати в майбутньому, якщо цей новий антикорупційний орган, при потуранні або в результаті відсутності належного професійного досвіду і принципової позиції з боку САП, відкрито і не соромлячись допускає грубі порушення вимог кримінального процесуального законодавства, не реагує, а точніше – ігнорує ту ж судову практику в частині дотримання порядку, встановленого КПК, при збиранні, перевірці та оцінці доказів, в результаті чого вони будуть в майбутньому неминуче визнані недопустимими під час розгляду судом справи по суті.
Я маю на увазі масове укладання прокурорами САП угод про визнання винуватості із другорядними підозрюваними при недотриманні вимог КПК України, в першу чергу на шкоду правам і інтересам інших осіб.
В зв’язку з цим, змушений нагадати нашим антикорупційним органам вимоги ст. 90 КПК України, де чітко зазначено, що рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів!
Пряма заборона такого способу збирання доказів міститься і в п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ) «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод» від 11.12.2015 року, де чітко зазначено, що (дослівно): «вирок, ухвалений на підставі угоди, у такому випадку (стосовно однієї із декількох осіб) не має преюдиціального значення для кримінального провадження відносно інших осіб, а визнання винуватості першою особою не є доказом вини останніх».
Саме в зв’язку з цим, вважаю, що практика збору доказів детективами НАБУ і прокурорами САП шляхом укладання угод про визнання винуватості другорядними співучасниками злочинів, у вчиненні яких ними підозрюється цілий ряд високопосадовців (чомусь лише народних депутатів) і направлення їх (після виділення їх із основної справи) до суду для затвердження, а головне – викладення у фабулі інкримінованого таким підозрюваним кримінального правопорушення змісту обвинувачень і щодо основних фігурантів цих проваджень, є незаконною та такою, що потягне за собою в майбутньому негативні наслідки як для суспільства, так і для держави в цілому.
Такою, що підтверджує мій висновок, є правова позиція Верховного Суду України в Постанові від 03.03.2016 року у конкретній кримінальній справі за звинуваченням бувшого працівника прокуратури Київської області Особа 1 в тому, що він за попередньою змовою з іншими особами сприяв судді місцевого суду у постановленні завідомо неправосудної ухвали щодо Особа 3 (сумнозвісного Лозінського).
Блог