Судова реформа 2017 року донесла до України багато модних нововведень, які відповідають сучасним уявленням про судочинство. Серед таких, зокрема, революційні зміни до такого інституту процесуального права, як доказування. У першу чергу, було розширено саме поняття доказів, до яких включили електронні докази. (ДЖЕРЕЛО: Судебно-юридическая газета)
Саме з 2017 року в трьох процесуальних кодексах (ЦПК, ГПК та КАСУ) з’явилася нова категорія — електронні докази. У Кримінальному процесуальному кодексі і в Кодексі України про адміністративні правопорушення їх визначення відсутнє.
До 2017 року законодавство оперувало категорією «електронний документ», яка у правовому полі України з’явилася ще у 2003 році з прийняттям Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронний цифровий підпис». Електронні документи визнавалися доказами в багатьох рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справах P. and S. v. Poland від 30.10.2012, Eon v. France від 14.03.2013, Shuman v. Poland від 3.06.2014.
Однак в Україні для визнання електронного документа доказом останній ще має відповідати передбаченим Законом вимогам, тобто мати обов’язкові реквізити.
Для ідентифікації автора електронного документа відповідно до чинного законодавства може використовуватися електронний підпис. Накладенням електронного підпису завершується створення електронного документа (ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Читайте статтю: Чи можна направляти електронні документи до суду?
Саме поняття «електронні докази» з’явилося у 70-х роках ХХ століття, від початку появи так званих машинних документів. У світовій практиці існує термін data message. За ст. 2 Типового закону про електронну торгівлю від 1997 року, рекомендованого Генеральною асамблеєю ООН, він визначається як інформація, що підготовлена, відправлена, отримана або збережена за допомогою електронних, оптичних або аналогічних засобів, включаючи електронний обмін даними, електронну пошту, телеграф або факс.
Проблема визначення електронних доказів згадувалася у звіті щодо України від 3.11.2016 №2016/DGI/JP/3608, підготовленому офісом програми боротьби з кіберзлочинністю на основі підтримки експертів Ради Європи. У документі містяться певні рекомендації та висновки щодо нормативного врегулювання застосування електронних доказів. Звіт був опрацьований для вимог застосування Конвенції про кіберзлочинність 2001 року, ратифікованої Україною у 2005 році, але викладені у ньому рекомендації цікаві і для інших галузей права.
Наприклад, автори звіту вважають, варто було б визначити таке явище шляхом внесення до Кримінального процесуального кодексу спеціальної дефініції поняття електронних доказів або внесення таких змін до загального визначення доказів, які дозволили б з належною точністю та передбачуваністю стверджувати, що сфера застосування нового визначення охоплює доказ в електронній формі.
На практиці відсутність електронних доказів у кодексах, для яких їх наявність була б природньою та необхідною, призводить до того, що фактичне існування правового інституту не збігається з юридичною складовою. Так, Галицький районний суд Львова, розглядаючи справу №461/3309/18, відмовив захиснику у задоволенні клопотання про витребування електронних доказів, а саме усіх відео з патрульної машини та усіх наявних відео з нагрудних камер патрульних поліцейських з наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 251 КУпАП, обов’язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу. Тобто в даному випадку обов’язок щодо збирання доказів покладається на працівників патрульної поліції. Докази, які працівники патрульної поліції вважали за необхідне долучити до матеріалів справи, направленні в суд разом із протоколом про адміністративне правопорушення. Суд не вбачає необхідності витребувати за клопотанням сторони захисту докази, які могли б підтвердити винуватість особи у вчиненні адмінправопорушення. Це суперечитиме загальним засадам судочинства стосовно змагальності сторін, а також суперечитиме презумпції невинуватості особи стосовно збирання додаткових доказів вини.
Блог