Електронні докази та застосування останніх на практиці

З причини розвитку сучасного суспільства, широким розповсюдженням інформаційно-телекомунікаційних технологій та переорієнтацією правосуддя на захист прав кожного, електронні докази стають новим актуальним інструментом реалізації права фізичних і юридичних осіб на охорону та захист.

Закон "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" N 2147-VIII викладені в новій редакції процесуальні кодекси, що набули чинності з 15.12.2017 р. і ними запроваджуються положення щодо визначення, порядку надання та дослідження електронних доказів. Норми фактично дублюються в цивільному, господарському та адміністративному процесах.

Читайте статтю: Чи можна направляти електронні документи до суду?

Трошки історії та практики. Саме поняття "електронні докази" з’явилося у 70-х роках ХХ століття від початку появи так званих машинних документів. У світовій практиці існує термін "data message" - за статтею 2 Типового закону про електронну торгівлю від 1997 року, рекомендованого Генеральною Асамблеєю ООН, визначається як інформація, що підготовлена, відправлена, отримана або збережена за допомогою електронних, оптичних або аналогічних засобів, включаючи електронний обмін даними, електронну пошту, телеграф або факс.

Наприклад, у Німеччині сила електронних доказів підкріплюється електронним цифровим підписом. В свою чергу, у Франції ж електронні документи мають таку ж саму юридичну силу, як і паперові, вони підписуються й не потребують зв’язку з конкретним технологічним засобом. Електронні документи визнавалися доказами і в багатьох рішеннях Європейського суду з прав людини.

У нашій країні юридичну значущість електронного документа закріпили у Цивільному кодексі та законах "Про електронні документи та електронний документообіг" N 851-IV та "Про електронний цифровий підпис" N 852-IV.

За частиною 1 статті 5 Закону N 851-IV, електронним вважається документ, в якому інформація зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа. На практиці як такий вид доказів можуть використовуватись аудіо-, відеозаписи, документи бухгалтерської та податкової звітності, що створені, передані, отримані в електронній формі, роздруківки інтернет-сторінок, СМС-листування, листування електронною поштою, публікації в соціальних мережах тощо.

За нововведеннями, запроваджених Законом N 2147-VІІІ - електронні докази мають таку саму силу, що й письмові та речові докази, висновки експертів та показання свідків.

Електронні докази повинні подаватися в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону N 852-IV. Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного документа. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, встановленому законом. При цьому така копія не вважається письмовим доказом. Крім того, необхідно сказати про наявність в учасника справи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (електронну копію), то суд може витребувати в певної особи оригінал. Якщо останній не буде поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність копії оригіналу, такий доказ не береться до уваги.

Читайте статтю: Електронний документ: чи має він на сьогодні доказову основу?

Таким чином, оригінали або копії електронних доказів зберігатимуться в матеріалах справи. За клопотанням особи, яка надала суду оригінал електронного доказу на матеріальному носії, суд повертає особі цей матеріальний носій після дослідження електронного доказу, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи, або після набрання рішенням законної сили. У матеріалах справи залишається засвідчена суддею копія електронного доказу або витяг з нього.