Експерт МОЗ: "Майже всі в Україні інфіковані туберкульозом"

Чи вплинула війна на Донбасі на поширення туберкульозу в Україні? Чи загрожує "українська" паличка Євросоюзу? Розмова DW з директором Центру громадського здоров'я Володимиром Курпітою.

У 2016 році статистика показала 68 випадків захворювання на 100 тисяч населення - майже вдесятеро більше, ніж, наприклад, у Німеччині. Крім того, за оцінками Всесвітньої організації охорони здоров'я, понад 20 відсотків випадків хвороби залишаються невиявленими. Найбільшу небезпеку становлять стійкі до антибіотиків мультирезистентні форми інфекції. Україна входить у десятку лідерів світового антирейтингу за абсолютною кількістю випадків резистентного туберкульозу.

Читайте статтю: Розголошення інформації про пацієнта без його згоди чи згоди його законного представника

Тож незважаючи на певні поступи у боротьбі з туберкульозом в Україні, ситуація залишається досить критичною. Про те, як її можна виправити, DW розповів генеральний директор Центру громадського здоров'я МОЗ України Володимир Курпіта.

DW: Реформа протитуберкульозної служби передбачає впровадження амбулаторних моделей лікування. Проте багато медиків досі підтримують традиційну ізоляцію пацієнтів у стаціонарі, хоча його називають "розсадником туберкульозу". Яка ваша думка?

Володимир Курпіта: Твердження про розсадник не зовсім правильне, але стаціонари справді можуть сприяти поширенню резистентності, якщо в них порушують правила інфекційного контролю. Річ у тому, що резистентність формується до якогось конкретного препарату. На жаль, у туберкульозних диспансерах пацієнти лікуються у загальних палатах та неминуче спілкуються один з одним. Уявіть: ми з вами поговорили, ви мені передали свою резистентність, а я вам - свою. А якщо поруч з нами людина, яка не має резистентності, то вона резистентність може отримати.

З цієї ситуації існує два виходи: або перебудовувати диспансери таким чином, щоб забезпечити повноцінну ізоляцію пацієнтів за типом резистентності, або надавати лікування амбулаторно. За даними ВООЗ, другий варіант - найдоцільніший з економічної точки зору, оскільки вже через тиждень-півтора від початку лікування пацієнт не виділяє мікроорганізми. Тобто він продовжує хворіти, але вже не нікого не інфікує.

Однак ізоляція здається логічною на етапі, коли пацієнт ще може інфікувати інших. До того ж, що робити, якщо людина відмовляється від лікування?

Це міф, що у нас є люди, які відмовляються від лікування. Люди можуть відмовлятися від умов, в яких їм пропонують лікування, від нерозуміння, чому їм потрібно лікуватись.

Інколи розповідають, що потрібна обов'язкова госпіталізація. Але ми повинні розуміти, що туберкульоз не така заразна інфекція як, наприклад, грип або кір. Існуть прості правила, які дають змогу зменшити ризик навіть тоді, коли хворий залишається вдома - зокрема, провітрювання, перебування на свіжому повітрі. І тому ізолювати в лікарнях пацієнтів, які, скажімо, живуть у приватних будинках у селах - значно гірший варіант, аніж залишити їх удома і дати їм змогу сиділи в садочку або гуляти на вулиці під сонцем. Потрібно змінювати ментальність, зокрема, фтизіатричної служби. І це - один з напрямків реформи.

Користуйтеся консультацією: Тимчасова непрацездатність: можливе звільнення