Допустимість доказів: останнє слово незмінно залишається за суддею

Належні та допустимі

Під час заходу, на який Асоціація правників України запросила суддю Касаційного адміністративного суду Ігоря Олендера, увазі юридичної спільноти було представлено дуже актуальну тему — «Докази та доказування в податкових спорах». Проте одіозною тема так і не стала. Хоча могла, адже рішення в податкових спорах доволі часто приймаються з порушеннями, а сама податкова не докладає належних зусиль для обґрунтування своєї правової позиції.

Зокрема, поширеною є практика «кошмарення» бізнесу ще до того моменту, як підписано наказ на проведення перевірки. Адвокати звертаються до суду із правомірною вимогою скасувати такі псевдоперевірки, втім, працівники податкової запевняють, що на такі «дрібні» порушення не варто звертати уваги. Тож погляд судді на цю тему міг би певним чином захистити платника податків.

Як відомо кожному, хто хоч раз гортав Кодекс адміністративного судочинства, доказами тут вважаються будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються за допомогою письмових, речових, електронних доказів, а також висновків експертів і показань свідків. Особливої популярності набувають електронні докази. Втім, чи є доказом голосове повідомлення в месенджері від працівника податкової або ж начальника? З одного боку, цілком, з іншого — не завжди. Адже докази повинні бути належними та допустимими.

Читайте статтю: Електронні докази в процесуальному праві: як це працює в українських реаліях

Належність доказів, на думку І.Олендера, характеризує спроможність тих чи інших даних бути корисними для вирішення певного процесуального питання в межах судового провадження та розгляду по суті й правильного вирішення конкретної справи. Проте на практиці, окрім балачок, це не означає нічого. Адже докази, подані податківцями, суди приймають майже без заперечень.

Тож належність, яка передбачає наявність інформації щодо предмета доказування, далеко не завжди береться до уваги. Податківці, готуючи матеріали справи, додають до неї будь-які документи, не зважаючи на належність. І уже платник податків зобов’язаний доводити геть усе — від наявності в нього господарських можливостей виконати певні роботи до економічних причин прийняти те чи інше управлінське рішення.

Зокрема, якщо підприємство, наприклад, в умовах карантину вирішить продати певну групу товарів майже за собівартістю, то це може викликати величезні запитання у податкової. І аргументи щодо того, що товари морально застаріли, ціни на ринку змінились, а підприємству потрібні кошти для виплати зарплати, швидше за все, суд не враховує.

З якихось доволі дивних причин суди в Україні не зважають на закони ринкової економіки. Тож кожне рішення, прийняте підприємством, буде розглянуто майже під мікроскопом. За таких обставин будь-які зміни до законодавства працюють виключно на погіршення становища платника. І скільки б підприємство не намагалось обґрунтувати свої рішення, якщо суд дійде висновку, що докази не є належними, їх досліджувати не стануть.

Читайте статтю: Ефективний судовий захист у податкових справах: як скасувати податкові повідомлення-рішення