До написання цієї статті та винесення питання на обговорення юридичної спільноти мене підштовхнули масові зловживання, з якими в теперішній час стикаються платники податків при спробі укласти з податковими органами Договір про визнання електронних документів.
Надання податкової звітності без стояння довгими часами в черзі, без походів головного бухгалтера до податкової, без спілкування з прискіпливими та не завжди привітливими податківцями, уникнення людського фактору при отриманні звітності – про такий сервіс кожний бухгалтер мріяв роками. І от, нарешті, ці мрії стали реальністю.
На законодавчому рівні закріплено, що кожний платник має змогу самостійно вибрати формат спілкування (листування) з податковою службою і підключитись до системи електронного документообігу уклавши Договір про визнання електронних документів (далі для зручності – електронний договір, Договір).
Відносини, пов'язані з електронним документообігом та використанням електронних документів, регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, законами України "Про інформацію", "Про захист інформації в автоматизованих системах", "Про державну таємницю", "Про телекомунікації", "Про обов'язковий примірник документів", "Про Національний архівний фонд та архівні установи", Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 № 851-IV, Постановою КМУ від 28 жовтня 2004 р. N 1453 «Про затвердження Типового порядку здійснення електронного документообігу в органах виконавчої влади», а також іншими нормативно-правовими актами.
Питання, пов’язані з укладанням платником податків з податковим органом Договору, додатково визначаються Інструкцією з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженою наказом Державної податкової адміністрації України від 10.04.2008 № 233 (надалі - Інструкція № 233). Інструкція розроблена у відповідності до вищезазначених законів та законодавчих актів, а додатком №1 до цієї неї являється примірний договір про визнання електронних документів.
При цьому, кожного платника ПДВ до укладання такого Договору ще й додатково підштовхнули зміни в податковому законодавстві, які:
- по-перше, зобов’язали кожного продавця товару (робіт, послуг) на дату виникнення податкових зобов’язань скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін;
- по-друге, визначили, що лише податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (ст. 201 Податкового кодексу України).
Саме з цього часу, такий корисний сервіс, як електронний договір, перетворився буквально в найстрашніший кошмар для бізнесу і уникнути його стало взагалі неможливим.
Звісно виникає запитання: чому кошмар?!
Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.
Повний текстCopyright © 2014-2024 «Протокол». Всі права захищені.