Дискреція суду у зменшенні стягуваної неустойки: спроби поєднання математики та права

У ситуації, коли на момент розгляду питання про стягнення неустойки у порядку ч. 2 ст. 785 ЦК майно ще не повернуто відповідачем, орієнтовний максимальний відсоток «прийнятного», з точки зору збереження компенсаційної та стимулюючої функцій, зменшення такої неустойки судом, якщо фактичні обставини дають підставу для такої дискреційної дії, є 40% від правильно нарахованої суми неустойки або не більше, ніж 80% від розміру орендної плати.

Упорядкування починається з побудови системи координат

1. Обстоювання позиції не тільки прийнятності, але й необхідності існування судової дискреції у питанні визначення конкретної міри юридичної відповідальності за вчинене правопорушення для цілей індивідуалізації покарання та впровадження його пропорційності як складника справедливості (див., наприклад) не може ототожнюватися із ствердженням про її (дискреції) безмежність за обсягом допустимого зменшення стягуваних штрафних санкцій навіть у разі доведення визначених ч.3 ст.551 ЦК та ст.233 ГК підстав.

Так, у Доповіді "Верховенство права", схваленій Європейською Комісією "За демократію через право" на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року), на яку посилається і Конституцій Суд України для застосування принципу верховенства права (див., наприклад, п.2.3.мотивувальної частини рішення від 11.10.2018 № 7-р/2018), до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (п. 41).

Розкриваючи категорію юридичної визначеності, п. 45 Доповіді зазначає, що така визначеність не забороняє надавати органові, який ухвалює рішення, дискреційні повноваження (де це необхідно), але за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними - закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.

Заборона свавілля у зв’язку з розглядуваними дискреційними повноваженнями згадується у п.52 Доповіді таким чином: хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.

2. Наближаючи ці високі правові матерії до проблематики стягуваної у судовому порядку неустойки, слід визначити існуючі «відправні» умови, відмічаючи, що на відміну від приписів ст.ст.91, 92 Конституції України, які визначають законом виключно відповідний акт парламенту, категорія «закон» у практиці ЄСПЛ має автономне значення та охоплює і судову практику:

• (1) така неустойка (штраф і пеня), підставою для якої є відповідний письмовий правочин сторін (ст.ст.546, 547 ЦК) або спеціальний припис закону (ст.231 ГК) та вчинене боржником у зобов’язанні порушення (ст.ст.549, 550, 611 ЦК) своєчасності повного виконання свого обовʼязку, уособлює у собі «легітимні очікування» кредитора, потерпілого від вказаного порушення, а тому «втручання» суду в обсяг належної до отримання за судовим рішенням суми неустойки має кореспондуватися із вимогами «трискладового тесту» ст.1 Першого протоколу ЄКПЛ;
• (2) положення ч.3 ст.551 ЦК та ст.233 ГК не тільки не містять вичерпного переліку підстав, за наявністю яких суд управнений використати дискреційне повноваження зі зменшення неустойки (п.37 постанови КГС ВС від 27.03.2024 у справі №915/1453/21, п.25 постанови КГС від 25.06.2024 у справі №910/12877/23), але й навіть не передбачають обов’язковості для такого зменшення відповідного клопотання зацікавленої особи-відповідача, адже зменшення може відбутися і з власної ініціативи суду (постанова КГС ВС від 21.01.2022 у справі №903/91/21);
• (3) індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права (п.49 постанови КГС ВС від 17.07.2024 у справі №909/601/23);
• (4) усталеною позицією Верховного Суду є розуміння застосованого у ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України словосполучення «суд має право» та «може бути зменшений за рішенням суду» як такого, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), і вирішення цих питань, як правило, не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (див., наприклад, постанови КГС ВС від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18, від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19, від 04.10.2021 у справі № 922/3436/20, від 10.11.2022 у справі № 910/15705/21, від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21, від 22.05.2024 у справі № 911/95/20);
• (5) зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі №918/116/19 (п. 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі №910/18718/21 тощо), однак правова позиція ОП КГС ВС, викладена у п.п.7.42 і 7.45 постанови від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, «універсалізує» вказану вище (3) «відправну умову» щодо індивідуально-оціночного характеру прийнятного обсягу зменшення судом неустойки у кожній конкретній справі.

3. Вочевидь, що окреслені вище межі регламентації дискреції суду у сфері зменшення штрафних санкцій надає доволі широке (з точки зору вірогідності за кількісними параметрами) «поле» можливих майнових наслідків для сторін (зменшення може бути взагалі не застосовано, оскільки є правом, а не обов’язком, або сягнути і > 90% від правильно розрахованої суми неустойки) і це накладає, насамперед, на суди першої та апеляційної інстанції особливу відповідальності у здійсненні належного балансування інтересів сторін та детального обґрунтування рішення про застосований обсяг власного розсуду.

Водночас, всі означені параметри дискреції суду щодо застосування ч.3 ст.551 ЦК та ст.233 ГК були «напрацьовані» у правових позиціях касаційної інстанції відносно «класичних» видів неустойки (штраф і пеня), які передбачені і розмежовуються між собою способом нарахування за змістом ст.549 ЦК. Втім, постановою ОП КГС ВС від 16.04.2024 у справі №910/14706/22 було змінено пануючий до цього у вітчизняній правозастосовній дійсності підхід про неможливість через особливу природу неустойки, передбаченої ч.2 ст.785 ЦК (за прострочення орендарем повернення об’єкту оренди орендодавцю після припинення договору оренди), її зменшення судом на підставі ч.3 ст.551 та ст.233 ГК, що призвело до «розширення» судової дискреції і на цей вид спірних правовідносин.

4. Спробуємо поміркувати, наскільки є повністю прийнятними широкі межі повноваження суду зі зменшення заявленої орендодавцем неустойки за прострочення повернення об’єкту оренди - сформулювані у п.2 цієї публікації постулати (3) та (5) «вихідних умов» - беручи до уваги прямий законодавчий припис щодо розрахунку такої неустойки у подвійному розмірі орендної плати та підставу застосування - протиправне «утримання» обʼєкту колишньої оренди.

І хоча в юриспруденції теорія природного права є значущою течією, усвідомлюємо, що у межах таких міркувань навряд чи вдасться втілити максиму І. Канта для природничих наук «У кожному відділі природознавства є лише стільки справжньої науки, скільки в ньому математики», точно визначивши «дозволено-обгрунтований» відсоток зменшення судом неустойки за ч.2 ст.785 ЦК. Тим не менше, існуючий правовий інструментарій та правила формальної логіки дозволяють принаймні окреслити (звісно, з суб’єктивної точки зору) «систему координат», у якій обсяг можливого зменшення такої неустойки узгоджуватиметься із юридичною визначеністю та відповідатиме сформульованим у ч.1 ст.2 ГПК завданням господарського судочинства.