Чи зламає нова влада практику беззаконня правоохоронців?

Чому в Україні з 2014 року і до сьогодні (на відміну від попередніх років) взагалі не звертають увагу на систематичні порушення правоохоронними органами прав і свобод громадян? Чи зможе зламати цю порочну практику новий Президент України як Гарант Конституції?

Як повинно бути відомо всім керівникам правоохоронних органів України, тобто не тільки прокуратури, поліцій та СБУ, а і новостворених антикорупційних органів НАБУ і ДБР, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Загальними ж засадами кримінального провадження є верховенство права, законність, повага до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканність, недоторканість житла чи іншого володіння особи, недоторканість права власності, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист і т. д.

Більше того, всім керівникам правоохоронних органів (і професійно підготовленим, і політично призначеним) потрібно також пам’ятати, що під час кримінального провадження слідчі, прокурори, керівники органів досудового розслідування, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватись вимог Конституції України, КПК, міжнародних договорів та інших актів законодавства, що регулюють процедуру проведення досудового розслідування.

А що ж насправді відбувалося в Україні після Революції гідності на цьому надважливому напрямку діяльності нашої держави? А нічого хорошого, відповім я. Бо протягом останніх 5 років так званого «реформування» правоохоронних органів, перш за все, під виглядом приведення їх діяльності до «європейських стандартів», явно збільшилась кількість порушень ними конституційних прав і свобод громадян. При цьому, частина із них очевидна і не прихована, а інша — старанно приховується від громадськості і замовчується. На превеликий жаль, таке стало можливим і по тій причині, що наша влада разом із так званими «громадськими активістами», які керувалися і керуються із-за меж нашої країни, зуміли створити в Україні атмосферу, коли замість ретельної перевірки в ході досудового розслідування заяв і повідомлень про злочини, замість пошуку, збирання, перевірки та належної оцінки відповідних доказів вини чи невинуватості особи в порядку, передбаченому КПК України з тим, щоб переконати в цьому суд, у практику діяльності органів досудового розслідування і прокуратури були впроваджені зовсім інші стереотипи, в першу чергу, визнання людини винною у вчиненні злочину, в т. ч. і корупційного, ще задовго до винесення обвинувального вироку суду.

Більше того, названим суб’єктам разом із заангажованою частиною представників ЗМІ, які ганялись за «гарячими» топ-новинами, вдалося зуміти переконати нашу громадськість в тому, що якщо у людини вдома чи на робочому місці правоохоронці провели обшуки, або її затримали чи, тим більше, обрали їй запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, то це вже однозначно свідчило про те, що ця особа — злочинець чи корупціонер і вже не обов’язково чекати з цього приводу обвинувального вироку суду.

Тобто, наше нинішнє суспільство за цей час вже звикло до того, що тепер правоохоронцям не потрібно активно і з дотриманням порядку, встановленого КПК, збирати докази винуватості чи невинуватості особи, щоб потім переконати в цьому суд; достатньо спочатку просто «облити брудом» будь-яку людину в ЗМІ, назвати її злочинцем чи корупціонером, одночасно з цим провести поспіхом, якщо його можна так назвати, «досудове розслідування», висунути такій особі нашвидкуруч складену, в значній частині — необґрунтовану підозру, а після навіть направити до суду бездоказовий (побудований на припущеннях і відвертих домислах слідчих) обвинувальний акт, а далі нехай суд роками з’ясовує, винна ця людина чи ні. При цьому, кінцеве рішення суду вже нікого не цікавило, тим більше, що його, у зв’язку із вже так званою тяганиною, можна чекати роками.

Хіба не про такий підхід нинішніх правоохоронців свідчить кримінальне провадження про так звані «податкові площадки» часів Міністра доходів і зборів Клименка, в якому обвинувальний акт, начебто, складає до тисячі томів, а до кримінальної відповідальності притягуються сотні працівників податкової служби за співучасть у злочинах, вчинених за твердженням слідчих і військових прокурорів, злочинною організацією, яка діяла в 2010-2013 роках. Про яку доведеність вини таких осіб у вчинені таких складних в доказуванні кримінальних правопорушень можна говорити, якщо у цьому провадженні у ті далекі часи не було проведено жодного оперативно-розшукового заходу чи негласної слідчої (розшукової) дії, без яких достовірно підтвердити факт вчинення такої категорії злочинів, тим більше, в організованих формах, навіть теоретично неможливо?

І таких неперспективних, на моє переконання, обвинувальних актів у наших загальних судах на сьогодні знаходиться більше ніж достатньо: це і по справі за обвинуваченням бувшого голови ДФС Р. Насірова, це і щодо двох народних депутатів Розенблата і Полякова, це і щодо бувшого народного депутата Миколи Мартиненка і т.д. Але, до сьогодні обвинувальних вироків у цих справах не винесено і я особисто допускаю, що і в майбутньому їх не буде, не дивлячись на таке «помпезне» створення так званого Вищого антикорупційного суду.

А це неминучий наслідок вищеописаної тактики нинішніх правоохоронців, бо у більшості направлених ними до суду обвинувальних актів, в першу чергу — по резонансних справах, відсутні достатні докази винуватості або наявні докази зібрані в порушення порядку, встановленого КПК, в зв’язку з чим, більшість суддів просто бояться виносити як виправдувальні, так і обвинувальні вироки у них і тому змушені під різними приводами затягувати їх розгляд по суті. Це теж одна із головних причин, чому з року в рік в судах збільшується залишок нерозглянутих обвинувальних актів.