Чи потрібен Україні спеціалізований антикорупційний суд?

Чергова зміна риторики Президента України (тепер уже щодо необхідності створення Вищого антикорупційного суду, а не антикорупційної палати) як свідчення неприйнятності і шкідливості «реформ», нав’язаних Україні із-за кордону.

Ви пам’ятаєте, як наш гарант Конституції нещодавно переконував лідерів (нехай і в минулому) західних держав і тих же США про відсутність будь-яких підстав для створення Вищого антикорупційного суду в Україні, абсолютно вірно зауважуючи про відсутність таких судів як у США, так і у Європі, про затратну фінансово і у часі процедуру створення такого суду, в зв’язку з чим і заявляв, що для боротьби із корупцією будуть створені спеціалізовані антикорупційні палати у судах всіх ланок, які і будуть спеціалізуватись на розгляді корупційних справ.

Аналогічну позицію займав і Генеральний прокурор Ю. Луценко, в т.ч. і під час виступу на так званому «Ялтинському форумі» в м. Києві у вересні місяці цього року. Підтвердженням саме такого підходу до цієї, я вважаю, надуманої проблеми, нав’язаної ззовні нашими «дружніми» партнерами і впроваджуваної залежними від них різними «грантоїдами», являється законопроект, підготовлений і внесений до Верховної Ради народним депутатом від президентської фракції БПП Алєксєєвим.

Але, раптом, буквально за якийсь тиждень – чи два той же Петро Олексійович змінив кардинально свою точку зору з цього приводу і вже почав стверджувати про необхідність створення саме Антикорупційного суду в Україні. Хоча я не чув висловлювань на цю тему залежного від нього Генпрокурора, разом з тим, я впевнений, що і Ю.Луценко тепер також раптово «прозрів» і «відмовився» від своїх попередніх переконань на цю тему.

Той же зорієнтований вже давно на позицію США їх європейських партнерів керівник НАБУ навіть «спочатку не повірив» у таку раптову зміну настроїв нашого Президента, тому, кривлячи душею, пояснив це саме «послідовністю» НАБУ в реалізації ідеї створення Антикорупційного суду та проведеними по всіх містах України експертними дискусіями багатьох громадських організацій та міжнародних «донорів». Хоча, я думаю, що А. Ситник при цьому лукавив, бо знає вже дуже добре нашого Президента, який схильний до піддатливості в разі тиску на нього з боку європейських чи заокеанських структур, забуваючи в таких випадках навіть про інтереси своєї держави.

Заради збереження себе на посаді, як стверджують деякі авторитетні експерти, наш Гарант вже не звертає увагу навіть на ті вимоги Європейського Союзу і США, які прямо протирічать нашій Конституції і являються нічим іншим як втручанням у наші внутрішні справи. Безапеляційні вимоги таких «друзів» зводяться навіть до того, що «Вищий антикорупційний суд повинен бути створений як незалежна і окрема установа від існуючої судової влади». І це в той час, коли в ст. 125 Основного Закону чітко зазначено, що саме Верховний Суд є найвищим судом в системі судоустрою України, а створення надзвичайних і особливих судів не допускається!!!

Не зовсім коректним і точним є пояснення того ж Європейського Союзу (ЄС) з приводу змісту висновку Венеціанської комісії, на два наданих законопроекти про такий новий суд, де, в обґрунтування такої необхідності, начебто, міститься посилання на «європейські стандарти створення спеціалізованих антикорупційних судових органів», хоча ті ж високоповажні європейці та представники США на вказаній вище «Ялтинській конференції» не змогли дати відповідь нашому Президенту з приводу того, чи є у їх країнах такі «антикорупційні суди». А оскільки таких «органів» у них дійсно немає, то невідомо звідки могли з’явитись в Європі такі «стандарти».

Мене особисто ще більше зачепили коментарі Європейського Союзу, в яких нам нав’язують свою допомогу навіть у відборі суддів до цього надуманого «антикорупційного суду». Тому і не дивно, що наш директор НАБУ також пообіцяв свою «допомогу» у підборі необхідних кандидатів до такого суду, головне, щоб вони були «слухняні» і «закривали очі» на поширені порушення детективами кримінального процесуального законодавства, в першу чергу загальних засад кримінального провадження, особливо таких як верховенство права, рівність всіх перед законом, недоторканність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини!

Більше того, хотів би розчарувати тих, хто надто захопився «рекомендаціями» ЄС з приводу створення антикорупційного суду в такому вигляді, як це подано у їх названому коментарі, бо Венеціанська комісія, в дійсності, цей новий судовий орган бачить дещо по-іншому і тому поданий групою народних депутатів О.Сироїд, Е. Соболєвим та С. Лещенком законопроект запропонувала відкликати для внесення відповідних змін, інакше його, на її думку, може бути визнано антиконституційним.

Абсолютно обґрунтовано фахівці Венеціанської комісії зазначили, що ініціатива створення, ліквідації і реорганізації судів є виключною компетенцією Президента України, лише який і має право подавати до Верховної Ради такі законопроекти після консультацій із Вищою радою правосуддя (ст. 125 Конституції України). Нагадаю, що саме за таку редакцію Основного Закону і проголосувала нинішня Верховна Рада в червні 2016 року конституційною більшістю (тобто, більш ніж 300-ми голосами народних обранців), тому невдоволення ініціаторів створення Антикорупційного суду з цього приводу є, по крайній мірі, недоречними.

Цілком справедливим є і занепокоєння Венеціанської комісії пропозиціями про порядок формування конкурсних комісій по відбору антикорупційних суддів, бо такі члени комісій не можуть призначатись політичними особами чи інституціями (Президентом, Верховною Радою і Міністром юстиції), як це було запропоновано в законопроекті названих нардепів. Більше того, така практика мала місце і раніше при проведенні конкурсів по підбору кадрів на посади керівників місцевих прокуратур і їх заступників, при призначенні Голови НАБУ і його заступників і т.д., що, на думку експертів цієї авторитетної європейської інституції, є свідченням впливу законодавчої і виконавчої влади на судову владу, а тому буде викликати сумніви у законності цих процесів. Головною ж претензією з їх бокут до запропонованого нардепами проекту являється те, що у відповідності до Основного Закону України ні у Президента, ні у Верховної Ради, а тим більше – Міністра юстиції, немає таких конституційних повноважень, що підтверджено тепер і Венеціанською комісією!