Чи можливо представництво колегіального органу без його формування? Або представництво без довірителя.

З прийняттям нових законів чи інших актів все більше розумієш, що законотворцям чи хоча б їх помічникам, необхідно пройти мінімальний курс законотворчої техніки для усвідомлення того, що норми мають наслідки і мають узгоджуватися із законодавством в цілому.

Вже досить значний час законотворці пропонують й приймають закони, які протирічать діючому законодавству, а завдяки відсутності стратегічного бачення виникають проблеми з їх впровадженням й виконанням, а також узгодженістю з вже існуючими правами та обов‘язками.

Яскравим прикладом є наразі спір стосовно строку повноважень членів ВККСУ, які з 2014 року змінювались вже чотирма законами та до якого вже було залучено ГПУ зі справою «майдану» та прослуховування суддів наскрізь корумпованим НАБУ. Навіть самі члени ВККСУ вже погодились про можливість скорочення своїх повноважень наступними нормативними актами, що вони категорично раніше заперечували, та наразі всі склали свої повноваження добровільно.

У зв‘язку як раз з останніми, четвертими змінами, виникли вже питання повноважень самого ВККСУ, як колегіального органу, який існує без самих членів.

Зокрема, 16 жовтня 2019 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», яким припинено повноваження усього складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

При цьому, як зазначено вище, самі члени ВККСУ вже погодились з тим, що наступні Закони мають можливість змінювати строки їх шестирічних повноважень встановлених попередніми Законами та взагалі їх припиняти.

Однак з припиненням повноважень членів ВККСУ не припиняється розгляд судових справ, що були розпочаті з підстав протиправної діяльності ВККС України. В цей час, на розгляді в судових інстанціях перебувало та перебуває тисячі справ за позовами проти ВККС України і тут виникла дилема – розглядати справу з належним представництвом чи в розумні строки.

Наразі, найбільш дискусійним є питання саме належного представництва ВККС України та власне здійснення повноважень представника без з’ясування волі довірителя на вчинення тих чи інших процесуальних дій.

Відповідно до ст. 43 КАС України здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами). Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).

Згідно ч. 1 ст. 92 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» Вища кваліфікаційна комісія суддів України є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.

В судових провадженнях ВККС України виступає в ролі відповідача саме як орган державної влади, тому й адміністративна процесуальна правоздатність та дієздатність в даному випадку належить ВККС України як органу державної влади.