Чи може суд зобов´язати виконавчу службу врахувати добровільно сплачені аліменти?

Коли мова заходить про поняття «аліменти», то виникає асоціація з розлученим подружжям, що має дітей, та виплатою одним із них коштів на утримання дитини. І це не дивно, бо найбільше судових суперечок та виконавчих листів саме у справах із «дитячими» аліментами.

Верховний Суд неодноразово розглядав питання щодо врахування виконавчою службою добровільно сплачених боржником аліментів у рахунок аліментних зобов’язань за відповідним судовим рішенням.

Раніше існувала судова практика, згідно з якою кошти, сплачені одним з батьків добровільно на утримання дитини без зазначення призначення платежу, не зараховувалися як сплата аліментів. Це означало, що такі платежі не враховувалися при визначенні заборгованості за аліментами.

Наприклад, у постанові від 12.01.2022 у справі № 2-4665/2008 Верховний Суд виходив з того, що у квитанціях про перерахування коштів на картковий рахунок стягувача у графі призначення платежу не зазначено “сплата аліментів”, а тому вони не можуть свідчити про виконання боржником рішення суду про стягнення аліментів.

Тому, на жаль, бувають випадки, коли суди відхиляють вимоги щодо дій державного виконавця, який не враховує самостійно здійснені перерахунки грошових коштів боржником як аліментів. Це може бути пов’язано з різними причинами, такими як:

1) недостатність доказів: якщо боржник не надав достатньо доказів про здійснені перерахунки;

2) невідповідність законодавству: якщо перерахунки були здійснені не відповідно до встановлених процедур або без належного документального підтвердження.

Сьогодні судова практика змінена для забезпечення більшої справедливості та прозорості у питаннях сплати аліментів. Існує чимало ситуацій, коли один з батьків стверджує, що він вже сплатив певну суму, але ці кошти не враховувалися як аліменти, що призводить до непорозумінь і конфліктів.

Тому є приклади позитивної практики, коли суд зобов’язував виконавчу службу врахувати добровільно сплачені аліменти, навіть якщо в призначенні платежу не було зазначено слово «аліменти».

Наприклад, у постанові Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 642/6906/16-ц зазначено, що боржник стверджував, що грошові кошти сплачував як добровільну виплату аліментів. Будь-яких доказів на підтвердження наявності інших зобов`язань боржника перед стягувачем до суду не надано, як і не надано доказів на підтвердження відмови стягувача від отримання банківських переказів від боржника. Суд врахував, що при грошових переказах через термінал самообслуговування банку у платника не було технічної можливості самостійно зазначати призначення платежу, всі платежі позначалися як «поповнення банківської картки в терміналі самообслуговування».

У постановах від 18.11.2020 у справі № 648/1102/19 та від 26.05.2021 у справі № 569/11466/20 Верховний Суд зробив висновки, що виконавець повинен враховувати кошти, сплачені боржником на користь стягувача, оскільки чинне законодавство не передбачає права та обов`язку у виконавця вимагати від боржника надання квитанцій із зазначенням призначення грошових переказів на ім`я стягувача й не враховувати безпосередньо копії наданих квитанцій.