Більшість змін до КПК, що приймались останнім часом, лише породжує неоднозначність тлумачення

Із прийняттям Кримінального процесуального кодексу кардинально змінилися процес розслідування злочинів, перелік його учасників, їхні права та обов’язки. Звісно, він не був ідеальним і деякі положення викликали суперечки у фахових колах. Проте спроби його вдосконалити під конкретні потреби, як правило, лише погіршували становище сторін кримінального провадження, пише zib.com.ua

Найкраще — ворог хорошого

У перші роки кодекс зазнавав своєрідної «обкатки»: його випробовували на міцність, справедливість, узгодженість і сторона захисту, і сторона обвинувачення, і суди. В результаті, звичайно, було виявлено чимало недоліків. Утім, до 2014 року до нового кодексу суттєвих змін не вносилось, а виявлені вади обговорювалися в науковому середовищі, а також серед практиків.

Але починаючи з 2014-го ситуація кардинально змінилася: за цей час ухвалено майже 60 законів, якими внесено зміни та доповнення до КПК. Найбільш резонансні — під час так званої процесуальної реформи 2017 року.

На жаль, ці зміни нерідко виглядають «сирими», недоопрацьованими та непродуманими. Іноді здається, що черговий проект змін до КПК пропонується не з метою вдосконалення кримінального процесуального законодавства й усунення його недоліків та суперечностей, а під якусь конкретну ситуацію, конкретне кримінальне провадження, для конкретної особи. Зазвичай це призводить до того, що норма, яку похапцем унесли до кодексу під цю конкретну ситуацію, не узгоджується з іншими нормами КПК і суміжними законами або ж викладена так, що її можна розуміти, як кому заманеться.

Монополія на призначення експертиз

Яскравим прикладом таких змін є нова редакція стст.242, 243 КПК, якими регламентується порядок призначення експертизи та розгляд слідчим суддею відповідного клопотання (в редакції закону від 3.10.2017 №2147-VIII). Отже, доручити призначення експертизи в рамках кримінального провадження тепер може тільки слідчий суддя або суд у порядку та випадках, передбачених цими статтями кодексу.

На перший погляд, адвокатам такі зміни мали б сподобатись. Адже слідчий суддя не зможе відмовити у задоволенні клопотання про призначення експертизи тільки з тієї підстави, що сторона захисту наділена рівними зі стороною обвинувачення правами на збирання доказів, а тому повинна вирішувати питання щодо проведення експертизи самостійно. Але насправді ця новація значно звузила можливості для належного захисту особи.

Більше того, жодної об’єктивної необхідності у внесенні таких змін до КПК не було.

Сторона захисту, як і сторона обвинувачення, була наділена правом ініціювати проведення експертиз. Така процедура була досить логічно розписана у відповідних нормах кодексу і не викликала особливих дискусій в юридичній спільноті.

Права сторони захисту зазвичай порушувалися тільки у випадках, коли матеріали, які необхідно було дослідити експерту, перебували у розпорядженні сторони обвинувачення. Остання відмовляла захисникові у задоволенні клопотання про призначення експертизи, а слідчий суддя відхиляв скарги на незаконну бездіяльність слідчого або прокурора, посилаючись на право сторони захисту самостійно збирати докази.