Корупція – негативне суспільне явище, яке проявляється в злочинному використанні службовими особами, перш за все, органів державної влади і місцевого самоврядування, наданої їм влади чи службового становища з метою особистого збагачення. Проте, це поняття не обмежується лише цим визначенням, корупція в різних її видах пронизує не тільки владі, але і все суспільство, в т.ч. сферу політикуму, докорінно, а тому, протидія цим кримінальним правопорушенням не може бути ні чим іншим, як боротьбою за оздоровлення вражених цим негативним явищем суспільних відносин, які являються найбільш сприятливими для розповсюдження корупції та за усунення причин і підгрунття її породження та подальшого існування.
За останні 4-5 років в нашій країні ця проблема не тільки не зникла, а навпаки - набула ще більшого поширення. І це при тому, що всі без виключення правоохоронні органи (як старі, так і новостворені), політики, різних відтінків та особливо, так звані, «громадські організації» антикорупційного спрямування всіляко спекулювали і продовжують спекулювати на темі боротьби із корупцією, заробляючи собі різного роду «дивіденди» з тим, щоб таким чином підняти чи утримати свої рейтинги в очах суспільства і громадян. Для прикладу, цілий ряд так званих «антикорупціонерів» сьогодні вже перебувають в якості народних обранців у ВР. І тому не дивно, що протягом цього досить вже не малого періоду часу наша держава досі не добилась суттєвого прогресу у протидії цьому дійсно соціальному злу.
Поясню чому. Відповідно до Закону України «Про Кабінет Міністрів України» саме він є центральним органом держави, на якого покладено обов’язок організації, координації і контролю за діяльністю по боротьбі зі злочинністю, запобігання і протидії корупції, а також захисту прав та свобод, честі і гідності, життя і здоров’я людини та громадянина від протиправних посягань. Одним із способів реалізації такого обов’язку держави є розроблення та виконання державних цільових програм боротьби зі злочинністю та корупцією.
Однак, цього зроблено не було і тому не дивно, що протягом вже більше 5 років ми робимо лише вигляд, що боремося із корупцією, в той час як до цих пір не маємо навіть цільової Програми боротьби із корупцією, на відміну від більшості європейських країн. А тому, всі антикорупційні заходи, які вживались Україною без цього документу здебільшого несистемні, нескоординовані, непослідовні, а тому і безрезультативні.
Дійсно, основні пріоритети державної антикорупційної політики в Україні повинні визначатися в спеціальному нормативному акті — Антикорупційній стратегії, на основі якої і розробляється та затверджується Кабінетом Міністрів України відповідний загальнодержавний план дій. Відповідальним за розробку антикорупційної стратегії в Україні є Національне агентство із запобігання корупції: воно проводить аналіз стану запобігання та протидії корупції у державі, розробляє проекти Антикорупційної стратегії та державної програми з її виконання. Проте, усі намагання цього органу розробити відповідний документ на 2018-2020 роки для подальшого узгодження його Кабінетом Міністрів України не увінчались успіхом, адже тодішня Антикорупційна стратегія була розроблена неякісно та непрофесійно, а тому уряд не став її вдосконалювати та передав, без врахування будь-яких критичних думок, для прийняття у Верховну Раду України, яка, в свою чергу, повернула її назад на доопрацювання, після чого цей документ «канув у безодню».
Наступний крок до прийняття Антикорупційної стратегії уже був здійснений новою владою. Так, заступник керівника Офісу нового Президента України В. Зеленського Руслан Рябошапка, нині Генеральний прокурор, у липні 2019 року презентував проект Закону України «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2019–2023 роки, який, звертаю Вашу увагу, розробило не Національне агентство із запобігання корупції, як це передбачено відповідним законом, а Центр політико-правових реформ, що, знову ж таки, свідчить про намагання в черговий раз обійти законодавство України, усунути саме державний спеціалізований антикорупційний орган від виконання покладених безпосередньо на нього повноважень та продовжити попередню порочну практику залучення до розробки норм законодавства людей, які не мають ні жодного прямого відношення до питань боротьби із корупцією, ні відповідного практичного досвіду, ні тим більше - відповідних знань.
Хоча, справедливості ради, я позитивно оцінюю сам факт розробки і прийняття такого документу, без якого будь-яких зрушень на цьому напрямку діяльності ніколи не буде.
Не дивлячись на мої зауваження до цього важливого документу нова влада буде приймати його, тому варто детальніше дізнатись, які ж ініціативи у ньому відображені і чи дозволять вони Україні покращити ефективність у боротьбі із корупцією, а тим більше – у вищих ешелонах влади. Звичайно, що найбільше мене цікавлять пропозиції, які стосуються діяльності правоохоронних органів, зокрема прокуратури.
Так, у Стратегії з цього приводу пропонується:
1) Деполітизувати посаду Генпрокурора, що є цілком схвальним та навіть необхідним, і визначити порядок призначення на неї за результатами відкритого конкурсу.
Блог