Активна бездіяльність і діти «заручники» в Україні та Європі.

Своєчасна евакуація цивільного населення з територій бойових дій, є важливим кроком для захисту життя. Прийнятий в Україні закон про примусову евакуацію дітей з територій боїв, відображає зобов'язання уряду України захищати дітей від насильства та забезпечувати їх безпеку в умовах збройного конфлікту. Проте, також важливо зрозуміти як цей закон вплине на торгівлю дітьми, яка залишається однією з найбільших загроз безпеці дітей.

Так в чому саме питання? - А пограймо в порівняння. Починаємо.

Історія перша.

Пара, громадянка України, громадянин Ізраїлю, дитина (хлопчик, вже зараз 9 років) народжена в шлюбі. Все добре і тут різко мати «їде з дитиною до родичів у Краматорськ на декілька днів». І зникає з радарів. Поступово обриваючи всі контакти сина з батьком і виставляючи батька насильником (хоча докази всі виявляються підроблені й вірять їй, за фактом, на слово). Історія відбувається в Україні й зараз зачеплена Естонія, яка ховає інформацію про реальне місцеперебування дитини, що є кримінальним злочином за статтею 146-1 ККУ (Насильницьке зникнення).

На матері «висить» ряд кримінальних проваджень і одна з мотивацій Естонії до неповернення дитини (і Гаазька конвенція не допомагає), що є можливим обвинувальний вирок і це викличе у матері моральний дискомфорт...

Історія друга.

Пара, громадянка України, громадянин однієї з країн північно-східної Африки (релігійний - важлива деталь), дитина, народжена у шлюбі (малолітня дівчинка). Знаходяться в однієї з європейських країн, як біженці. Що очікує майже маленьку доньку релігійного батька, що шанує традиції, пояснювати не треба. Одними з пунктів цього «не треба» може бути шлюб дівчинки з дорослим чоловіком і «медичні релігійні процедури», якщо потрапить до країни батька. Мати вирішує забрати дитину і повернутись в Україну. Але там, до батька насправді є ряд питань. Адже маленька боїться з ним залишатися на одинці. Та ще і якийсь «друг батька» (який можливо і є потенційним нареченим) постійно присутній в житті дівчинки і його вона теж боїться.

І що маємо на кордоні? Мати з дитиною знімають з автобусу і затримують до вивчення обставин. Якби не дії Українського адвоката, дитину б забрали, повернули батькові, а дівчину б затримали за викрадення своєї ж доньки...

То що ми маємо по факту?

Дві ситуації схожі за спектром. Але в одній працює доктрина - «Мати не бажає зла дитині, а БАТЬКОНАСИЛЬНИК», а в іншій ні. То у чому ж різниця? Чому офіційні структури Естонії вірять і слухають мати - злочинницю, а в іншої європейської країни прийняли сторону релігійного батька? Чи це питання до соціуму? У Естонії - «мати завжди права», а в іншої європейської країни - не пішли проти релігійного біженця? Добре питання.

А що в той час в Україні?