Адміністративна преюдиція

При розгляді справ судами важливе значення має преюдиційність судових актів, яка не тільки впливає на процес доказування, але й дозволяє уникнути прийняття судами протилежних рішень з одних і тих самих питань. Незважаючи на важливість вказаного інституту для всіх видів судочинства, його правове регулювання не можна визнати досконалим, про що свідчить відсутність у процесуальних кодексах поняття «преюдиційності», формування суперечливих роз’яснень та неоднозначної судової практики щодо визначення переліку процесуальних документів, обставини у яких мають преюдиційне значення тощо.

Читайте статью: Опимизация работы судов: новые нормативы и показатели

Спростовна преюдиційність

Чинне законодавство України встановлює обов’язковість врахування адміністративними судами фактів, встановлених судовими рішеннями в інших справах. Так, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства (далі – КАС) України).

Однак наявність такої імперативної норми не стало перешкодою для формування у правозастосовчій діяльності протилежних висновків. Так, за правовою позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 14.11.2012 р. №2379/12/13-12, передбачене ч. 1 ст. 72 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. До того ж у листі зазначається, що адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

При цьому вищий спеціалізований суд передбачає порядок спростування таких обставин. Учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази, які мають бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами ст. 86 КАС України.

Чатайте статтю: Затягування судового розгляду справи: законні способи не зовсім законних дій

Тим самим, надаючи адміністративним судам можливість спростовування встановлених судовими рішеннями фактів, суд касаційної інстанції у своєму листі ставить під сумнів встановлені судовими рішеннями обставини. Проте чинне адміністративне процесуальне законодавство не передбачає випадків неврахування адміністративними судами преюдиційних обставин, встановлених у судових рішеннях в адміністративній, цивільній та господарській справі. Водночас їх неврахування можна було б вважати виправданим, якщо для правильного вирішення спору має значення наявність (відсутність) вказаних обставин на час розгляду адміністративної справи і на цей момент вони змінилися (наприклад, внаслідок виконання судового рішення (добровільного чи примусового)). В інших випадках ігнорування преюдиційних обставин свідчитиме про порушення не лише вимог процесуального закону, але й практики Європейського суду з прав людини щодо обов’язковості судових рішень, яка з огляду на вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» повинна застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права. Так, у рішеннях від 6.09.2005 р. у справі «Салов проти України», від 25.07.2002 р. у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України», від 28.10.1999 р. у справі «Брумареску проти Румунії», Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової певності, який вимагає, крім іншого, щоб у випадках, коли суди винесли остаточне рішення з якогось питання, їхнє рішення не підлягало сумніву.

При цьому переоцінка встановлених судами обставин нівелює правове значення судового рішення та створює можливості для прийняття судами діаметрально протилежних судових актів з одних і тих самих питань, що не лише негативно відображається на якості правосуддя, а й суперечить сутності правової держави.