1. ЮРИСДИКЦІЯ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ

У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне об- винувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Законом може бути визначений обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору.

У статті 125 Конституції встановлено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (частина перша статті 18): суди спеціалізуються на розгляді цивільних, криміналь- них, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Питання правильного визначення юрисдикції впливають на:

• ефективність судового захисту;
• правильне визначення розміру судового збору;
• тривалість судового провадження (дотримання розумних строків розгляду справи);
• гарантування такої складової принципу процесуальної еко- номії як «один спір — один процес».

Порядок передaчi cпрaви зa пiдcуднicтю передбaчений у ч. 1 cт. 31 ГПК Укрaїни, що мaкcимaльно зaбезпечує прaвa cторiн нa доcтуп до прaвоcуддя.

У частині другій статті 313 ГПК встановлено, що порушення пра- вил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20 — 23 ГПК, є обов’язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Одним із ключових питань судової юрисдикції є визначення критеріїв, за якими здійснюється розмежування юрисдикції різних ланок судової системи. Сталим є підхід, за яким серед загальних критеріїв визначення судової юрисдикції виділяють предметний (характер спірних матеріальних правовідносин) і суб’єктний (суб’єктний склад цих правовідносин) критерії. Критерії розмежу- вання видів судової юрисдикції — це передбачені законом підстави, з якими пов’язується можливість віднесення справи до того чи іншого виду судової юрисдикції.

Іноді в такому ж сенсі вживається поняття «компетенція господарських судів», яке визначають як повноваження щодо розв’язання спорів і розгляду справ, пов’язаних зі здійсненням господарської діяльності. Вказується на елементи підвідомчості: по-перше, це коло юридичних справ, що належать до відання того чи іншого юрисдикційного органу, а по-друге — це той правовий зв’язок, який існує між юридичною справою та юрисдикційним органом, який зумовлює віднесення конкретної категорії справ до предмета відання цього органу.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово вказувала, що судова юрисдикція — це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства — цивільного, криміналь- ного, господарського та адміністративного.

Правила визначення юрисдикційності відповідної справи встановлені процесуальними законами, якими регламентована предметна та суб’єктна юрисдикція адміністративних, господарських та цивільних судів, — це ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України.

Аналізуючи підходи Великої Палати Верховного Суду до визна- чення юрисдикційності спорів, розуміємо, що загальні (цивільні) суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.