ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2024 року
м. Київ
справа № 823/585/18
касаційне провадження № К/9901/64498/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Гончарової І.А., Хохуляка В.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15.06.2018 (суддя Рідзель О.А.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2018 (головуючий суддя - Мельничук В.П., судді - Ісаєнко Ю.А., Лічевецький І.О.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично Інвестиційна Компанія» до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення і зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергетично Інвестиційна Компанія» (далі - позивач, Товариство, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Управління від 27.10.2017 №0028131205, зобов`язати відповідача провести коригування в облікових даних інформаційної системи органу обліку доходів і зборів платника суми боргу, зазначеній в оскаржуваному рішенні.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що штрафні санкції згідно з оскаржуваним рішенням застосовані до нього помилково, оскільки самостійно визначені грошові зобов`язання з орендної плати за землю сплачувались ним вчасно та у повному обсязі, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.
Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 15.06.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2018, позов задовольнив частково, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Управління від 27.10.2017 №0028131205. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Задовольняючи позовні вимоги у визначені судами частині, суди виходили з того, що контролюючим органом безпідставно нараховано позивачу пеню за несвоєчасну сплату ним податкового зобов`язання з орендної плати на землю, яке було зменшено позивачем відповідно до статті 50 Податкового кодексу України шляхом подання уточнюючої декларації.
Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме, статті 292 ПК України, статей 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), статті 92 Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIII, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального і процесуального права, водночас не вказує, в чому саме полягає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, якими він керувався під час прийняття оскаржуваного рішення.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на неврахування і ненадання оцінки наданим відповідачем доказам. Скаржник доводить, що погашення грошового зобов`язання з орендної плати юридичних осіб відбувалося не за рахунок уточнюючих розрахунків, як встановлено судами попередніх інстанцій, а внаслідок самостійної сплати узгоджених сум грошового зобов`язання з орендної плати юридичних осіб. Відповідач також зазначає про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04.04.2018 у справі №815/5491/16, від 20.02.2018 у справі №810/700/17, від 13.02.2018 у справі №808/2290/17 та постанові Верховного Суду України від 18.09.2014 у справі №21-279а14.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 06.11.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою відповідача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 30.01.2024 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 31.01.2024.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено камеральну перевірку платника з питань своєчасності сплати податкових зобов`язань, за результатами якої складено акт від 02.10.2017 № 2230/23-00-12-0506/37039321 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог пункту 57.1 статті 57, пункту 287.3 статті 287 ПК України, а саме: несвоєчасну сплату узгодженої суми податкового зобов`язання з орендної плати за землю в сумі 730057,00 грн.
На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення - рішення від 27.10.2017 №0028131205, яким до платника застосовано штраф в сумі 146011,40 грн за несвоєчасну сплату грошового зобов`язання з орендної плати за землю в сумі 730057,00 грн.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи (підпункт 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України).
Пунктом 46.1 статті 46 ПК України визначено, що податкова декларація, розрахунок, звіт - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Відповідно до пунктів 49.1, 49.2 статті 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.
Положеннями пункту 50.1 статті 50 ПК України передбачено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.
Сервіси для юристів