Постанова від 31.01.2024 року у справі №340/5950/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2024 року

м. Київ

справа № 340/5950/21

провадження № К/990/25375/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єзерова А.А., суддів: Кравчука В.М., Стародуба О.П.

розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою першого заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури

на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 січня 2022 року (суддя Брегей Р.І.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2022 року (головуючий суддя Чабаненко С.В., судді Чумак С.Ю., Юрко І.В.)

у справі №340/5950/21

за позовом Керівника Новоукраїнської окружної прокуратури Кіровоградської області

до Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області

про зобов`язання вчинити певні дії.

І. РУХ СПРАВИ

1. У вересні 2021 року Керівник Новоукраїнської окружної прокуратури Кіровоградської області звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, у якому просив: зобов`язати забезпечити виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки за межами с.Комишувате, на якій розміщено сміттєзвалище твердих побутових відходів, та здійснити її державну реєстрацію.

2. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 січня 2022 року, яке було залишене без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.

3. Не погодившись з такими судовими рішеннями, перший заступник керівника Кіровоградської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, натомість, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що прокурор звернувся до суду з позовом про зобов`язання відповідача забезпечити виготовлення документації зі землеустрою щодо відведення земельної ділянки за межами с.Комишувате, на якій розміщено сміттєзвалище твердих побутових відходів, та здійснити її державну реєстрацію з тих підстав, що відповідачем не забезпечено виконання вимог чинного законодавства в частині виготовлення документації землеустрою та державної реєстрації речових прав.

5. Як стверджує прокурор, на території Рівнянської сільської ради Кіровоградської області за межами села Комишувате розташоване діюче місце видалення твердих побутових відходів орієнтовною площею 2,0 га. Вказане місце видалення відходів паспортизоване (паспорт місця видалення відходів №139, затверджений директором Департаменту екології та природних ресурсів Кіровоградської обласної державної адміністрації 02 грудня 2014 року).

6. Судом апеляційної інстанції встановлено, що 01 вересня 2021 року Новоукраїнська окружна прокуратура звернулась з запитом до Рівнянського селищного голови щодо отримання інформації стосовно переліку та наявності паспортів МВВ на сміттєзвалища, а також з питань виділення під сміттєзвалища земельних ділянок.

7. Листом від 02 вересня 2021 року № 866 Рівнянська селищна рада Новоукраїнського району Кіровоградської області повідомила прокурора, що на території сільської ради знаходяться звалища твердих побутових відходів, які паспортизовані. При цьому повідомлено, що технічна документація земельних ділянок, які виділено та використовуються під сміттєзвалищами не розроблялась в зв`язку з браком коштів в бюджеті сільради.

8. У позові Керівник Новоукраїнської окружної прокуратури Кіровоградської області стверджує, що у Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) відсутні повноваження на звернення до суду з відповідним позовом, зважаючи на відсутність планових та позапланових перевірок діяльності Комишуватської сільської ради у період 2018 - 2021 років.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

9. Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, відмовляючи у позові, керувався тим, що прокурор не є належним позивачем у справі, оскільки Держекоінспекція наділена законом повноваженнями щодо звернення до суду до сільської ради у питаннях дотримання законодавства стосовно поводження з відходами.

10. Суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що орган, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища у тому числі Державна екологічна інспекція у Кіровоградській області, може проводити моніторинг з питань дотримання вимог природоохоронного законодавства, перевіряти дотримання вимог законодавства з охорони навколишнього природного середовища. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» не покладає функції з перевірки дотримання суб`єктами природоохоронного законодавства на органи прокуратури.

ІV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

11. Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій під час вирішення спору не врахували висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18. Відповідно, навіть у разі, якщо суд першої та апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для представництва інтересів держави прокурором, позовна заява мала залишатися без розгляду, а не приймати рішення про відмову у позові.

12. Скаржник стверджує, що прокурор звертався до суду із позовною заявою у цій справі самостійно, не зазначаючи як позивача будь-якого компетентного органу та прямо вказуючи на відсутність у жодного державного органу повноважень щодо звернення до суду із позовом зазначеної категорії. Розглядаючи позовну заяву прокурора, суд першої інстанції помилково застосував положення законодавства, якими врегульовано питання щодо представництва прокурором інтересів держави у випадку, коли захист державних інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади та судову практику з цього питання. Однак відсутність у органів Державної екологічної інспекції відповідних повноважень вказує саме на наявність підстав для захисту інтересів держави самостійно, а не на невірно обраний спосіб захисту порушених прав.