Постанова від 14.03.2024 року у справі №380/3566/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2024 року

м. Київ

справа №380/3566/20

адміністративне провадження № К/9901/45096/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №380/3566/20

за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2021 року, ухвалене у складі головуючого судді Кедик М.В., постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року та додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року, прийняті в складі колегії суддів: головуючого Гуляка В.В., суддів Коваля Р.Й., Святецького В.В.,

У С Т А Н О В И В :

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У травні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби, у якому просив:

- визнати протиправним і скасувати наказ Львівської митниці ДФС від 17 квітня 2020 року №208-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити його на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Краковець» Львівської митниці ДФС та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Краковець» Львівської митниці ДФС і надати звіт про виконання судового рішення;

- судові витрати, які складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, покласти на відповідачів.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 посилався на те, що Львівська митниця ДФС протиправно і без законних підстав прийняла оскаржуваний наказ про його звільнення. Фактично відбулися зміни в організації виробництва та праці шляхом приєднання Львівської митниці ДФС до новоствореної юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби. Попередження про наступне вивільнення від 11 березня 2020 року позивач не отримував, про отримання такого не розписувався, щодо наявності вакантної (рівнозначної) посади або іншої роботи його повідомлено не було. Позивач стверджував, що при його звільненні порушено вимоги статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

ІІ. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

3. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправним і скасовано наказ в.о. начальника Львівської митниці ДФС, голови комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Антоняка Романа від 17 квітня 2020 року №208-о «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Краковець» Львівської митниці ДФС з 23 квітня 2020 року. Стягнуто з Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 113983,10 грн з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Краковець» Львівської митниці ДФС і стягнення з Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 8918,15 грн з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів. Стягнуто з Львівської митниці ДФС за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10680 грн.

4. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII) регулюється також нормами КЗпП України, а саме його статтями 40, 49-2. Оскаржуваний наказ відповідача про звільнення позивача прийнято без конкретизації причин та підстав, він містить лише формальний перелік пунктів, передбачених частиною першою статті 87 Закону №889-VIII, які по своїй юридичній природі є різними, а тому потребують чіткого правового визначення та диференціації, оскільки відсутність чіткої та однозначної причини звільнення призводить до порушення принципу «правової визначеності», адже загальні формулювання унеможливлюють чітке розуміння підставності звільнення. Посилання відповідача у наказі про звільнення на пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII без зазначення конкретної підстави для звільнення, з покликанням лише на норму закону, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення. Оскаржуваний наказ прийнято не у спосіб та не на підставі визначеній статтею 87 Закону №889-VIII. У результаті реорганізації Львівської митниці ДФС не відбулося скорочення штатної чисельності працівників, а навпаки штатний розпис новоствореного органу передбачав збільшення штатних одиниць. Суд першої інстанції послався на акт інспекційного відвідування від 27 липня 2020 року №ЛВ13637/2007/АВ і припис про усунення виявлених порушень від 27 липня 2020 року №ЛВ13637/2007/АВ/П, а також зазначив, що сам факт реорганізації державного органу, що фактично не потягнув зміни в організації праці, не може бути підставою для звільнення працівника з роботи. Якщо реорганізація державного органу є підставою для припинення відносин державної служби незалежно від скорочення чисельності або штату державних службовців, мають бути інші об`єктивні підстави для звільнення державних службовців, і такими причинами не може бути лише одне бажання суб`єкта призначення. Відповідач, як суб`єкт призначення, не навів жодного аргументу як підставу для звільнення позивача та неприйняття рішення про його переведення до реорганізованого органу. Частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII передбачено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). Отже, надання указаним Законом можливості керівнику органу або суб`єкту призначення пропонувати будь-яку вакантну посаду державної служби у цьому органі (за наявності) кореспондує обов`язку суб`єкта владних повноважень використовувати це право обґрунтовано і мотивувати рішення про звільнення працівника з посади. Проте відповідачі ні в рішенні про звільнення позивача з посади, ні при розгляді цього публічно-правового спору, не довели неможливості продовження позивачем державної служби у новоствореному органі, не надали суду доказів невідповідності позивача займаній посаді чи його недостатньої кваліфікації. Таким чином, оскільки у Галицькій митниці Держмитслужби були наявні вакантні посади, в тому числі ті, що ОСОБА_1 обіймав до реорганізації, в тому ж структурному підрозділі, й жодних перешкод у зайнятті позивачем такої посади відповідачем не наведено, звільнення ОСОБА_1 не може бути визнано обґрунтованим, отже оскаржуваний наказ порушує конституційне право позивача на працю, є протиправним і підлягає скасуванню. З огляду на те, що позивача було протиправно звільнено з Львівської митниці ДФС 22 квітня 2020 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений, а саме на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Краковець» Львівської митниці ДФС з 23 квітня 2020 року. Розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає виплаті позивачу, становить 113983,10 грн (262 - робочі дні за час вимушеного прогулу х 435,05 грн - середньоденна заробітна плата) з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів. Оскільки позивача було звільнено з Львівської митниці ДФС, яка на день розгляду справи не виключена з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Реєстр), запису про її припинення немає, то саме з неї необхідно стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Суд першої інстанції також дійшов висновків про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача щодо зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, а також, ураховуючи складність справи, обсяг та якість наданих адвокатом послуг, про наявність підстав для стягнення з Львівської митниці ДФС за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10680 грн.

5. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2021 року змінено, а саме в абзаці шостому резолютивної частини цього рішення суду формулювання «в сумі 10680 (Десять тисяч шістсот вісімдесят) гривень 00 коп» змінено формулюванням «в сумі 7500 (сім тисяч п`ятсот) гривень 00 коп». У решті частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2021 року залишено без змін.

6. Приймаючи вказану постанову, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для визнання протиправним і скасування оскаржуваного наказу, поновлення позивача на займаній до звільнення посаді та стягнення на його користь з Львівської митниці ДФС середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Водночас суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що обґрунтований розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції становить у сумі 7500 грн, який є співмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, підтверджений наданими суду доказами та підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці ДФС, а тому в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

7. Додатковою постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 судові витрати за надання професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції в сумі 2500 грн.

8. Приймаючи додаткову постанову, суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що клопотання позивача про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в зв`язку із апеляційним розглядом цієї справи необхідно вирішити шляхом ухвалення додаткового судового рішення й обґрунтований та підтверджений наданими суду доказами розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції складає 2500 грн, який відповідає критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), співмірності зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а тому саме такий розмір витрат підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці ДФС.

ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. Галицька митниця Держмитслужби подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2021 року, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року та додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року і прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог та у стягненні з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

10. Як на підставу оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2021 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року скаржник послався на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вказавши про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права; що суд апеляційної інстанції застосував норму права, а саме статтю 87 Закону №889-VIII, без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі №640/11024/20.