ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 819/1983/17
касаційне провадження № К/9901/50933/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,
розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2018 (головуючий суддя - Мікула О.І., судді - Курилець А.Р., Кушнерик М.П.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач, платник) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Тернопільській області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Управління від 15.06.2017 №2081-03, №2082-03.
На обґрунтування зазначених вимог позивач послався на протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на те, що нежитлові будівлі, які є приватною власністю позивача і не використовуються ним з комерційною метою, а саме: ангар та їдальня-гараж, мають господарське призначення та не підпадають під оподаткування, або ж для оподаткування має застосуватись ставка - 0,01% відповідно до рішення Великобережецької сільської ради № 616 від 02.06.2015, як для «господарських (присадибних) будівель». Позивач вважає, що контролюючий орган безпідставно відніс зазначені нежитлові будівлі, які належать позивачу до «інших будівель», внаслідок чого протиправно застосував ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 0,2 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.
Тернопільській окружний адміністративний суд рішенням від 21.12.2017 позов задовольнив повністю, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Управління від 15.07.2017 №2081-03, №2082-03.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач безпідставно відніс зазначені нежитлові будівлі до «інших будівель» та протиправно застосував ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 0,2 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, оскільки нежитлові будівлі, а саме: ангар та їдальня-гараж, відносяться до господарських будівель, а тому оскаржувані податкові повідомлення - рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Львівській апеляційний адміністративний суд постановою від 18.04.2018 скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким у задоволенні позову відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції висновувався на помилковості висновків суду першої інстанції з підстав того, що з матеріалів справи не вбачається, що нежитлові будівлі платника відносяться до господарських (присадибних) будівель. Суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що відповідач правомірно застосував ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 0,2% мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, зазначену у рішенні Великобережецької сільської ради №616 від 02.06.2015, як для «інших будівель», а тому оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті правомірно.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права та процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на залишення судом апеляційної інстанції поза увагою його доводів про несвоєчасність отримання ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень (а саме 20.07.2017). Скаржник доводить, що нежитлові будівлі, а саме: ангар та їдальня-гараж були придбані ним для ведення особистої господарської діяльності (для зберігання садово-городнього ренаменту, будівельних матеріалів, дров, зберігання транспортних засобів, харчування і ночівлі будівенльників та для власних потреб), проте контролюючий орган безпідставно відніс зазначені нежитлові будівлі, які належать позивачу, до «інших будівель», внаслідок чого протиправно застосував ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 0,2 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 23.05.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, просив залишити його без змін та відмовити позивачу у задоволенні касаційної скарги.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 30.01.2024 призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 31.01.2024, під час якого суд дійшов висновку про необхідність призначення справи до касаційного розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на 01.02.2024.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірив повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов наступного висновку.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що позивач є власником нежитлових будівель, а саме: нежитлової будівлі - ангару загальною площею 1019,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 з, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 02.11.2015 індексний номер 46774283; їдальні-гаражу загальною площею 392,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 02.11.2015, індексний номер 46777074.
Рішенням Великобережецької сільської ради від 02.06.2015 №616 встановлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб за 1 кв.м. загальної площі об`єкта: для житлової нерухомості в розмірі 0,1 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року; для нежитлової нерухомості, а саме для господарських (присадибних) будівель в розмірі 0,01 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року; для будівель торгівельних в розмірі 0,5 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року; для інших будівель в розмірі 0,2 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.
Контролюючим органом на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинні на час виникнення спірних правовідносин) прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.06.2017:
№2081-03, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік на суму 1081,73 грн (392,5 кв.м х 2,7 грн) виходячи з розміру 0,2 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - для «інших будівель».
№2082-03, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік на суму 2808,92 грн (1019,2 кв.м. х 2,7 грн), виходячи з розміру 0,2 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - для «інших будівель».
За наслідками адміністративного оскарження зазначених рішень, ДФС України рішенням від 19.10.2017 №13792/Д/99-99-ІІ-02.01-14 оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишила без змін.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Сервіси для юристів