Звикаймо: ані я тобі, ані ти мені!

Багато хто зараз вважає: ще одні вибори — ще одне антикорупційне загострення. І тому не звертає особливої уваги на останні антикорупційні PR-акції ключових політичних гравців — президента, уряду і представлених у парламенті партій.

А дарма. Бо цього разу, схоже, в антикорупційній сфері з'являються тектонічні зрушення. Які підстави так думати?

По-перше, прийняті 7 жовтня законопроекти (4 — за основу і ще один — у цілому) є продовженням антикорупційного поступу, що виявився у підготовці та затвердженні навесні—влітку нинішнього року урядового "Плану першочергових заходів з подолання корупції" (вже значною мірою виконаного) і прийнятті парламентом низки законів — "Про відновлення довіри до судової влади в Україні", "Про здійснення державних закупівель", "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері державної антикорупційної політики у зв'язку з виконанням Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України", "Про очищення влади" тощо, які можна критикувати переважно за "букву", але не за "дух".

Кроки, зроблені у 2014-му, на тлі бездіяльності всіх суб'єктів антикорупційного процесу впродовж попередніх чотирьох років у нашій державній усе ще ліліпутії видаються майже гулліверівськими.

Попереду ж нас очікує ще не одне антикорупційне свято, на якому гостям подадуть розроблені на основі найкращих європейських стандартів проекти законів про прокуратуру, судоустрій, поліцію, державну службу, правові засади лобіювання, фінансування політичних партій та виборчих кампаній, громадське обговорення суспільно важливих рішень, проведення перевірок публічних службовців на доброчесність тощо.

По-друге. Антикорупційні закони часів президента Януковича дуже гарні — як може бути гарним півметровий макет Maybach-62 у вас на шафі; як цей макет без двигуна і трансмісії не є справжнім авто, так і ще чинні сьогодні антикорупційні закони часів Януковича практично не здатні ні на що, крім застосування до цапів-відбувайлів. Коли антикорупційні законопроекти готували лише уповноважені чиновники, вони — свідомо чи підсвідомо — підбудовували їх положення під себе та своїх начальників і колег.

Положення ж прийнятих 7 жовтня проектів Антикорупційної стратегії і Закону "Про запобігання корупції", розроблених переважно громадськими активістами з досвідом роботи в органах державної влади, ненамагаються бути чимось схожими на статті ратифікованих Україною антикорупційних конвенцій та протоколів ООН і Ради Європи, а максимально точно відповідають вимогам цих статей, вони не є профанацією, пилом в очі міжнародним спостерігачам Ради Європи та GRECO — це насправді добротні законопроекти, хоча й не позбавлені багатьох вад, про які — нижче.

Ці проекти вирізняються конкретністю й системністю, змістовністю і жорсткістю несучих конструкцій. На жаль, у heavy metal їхніх положень президентському проекту Закону "Про систему спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції" найбільше вдалося додати какофонії, що ріже вуха.

По-третє. У нових актах грамотно визначено власне поняття корупції (з чим же ми боремося?!) та виділено як корупційні правопорушення, так і правопорушення, пов'язані з корупцією; наслідки, у т.ч. відповідальність, від вчинення перших і других — відмінні.

Уперше в історії держави на законодавчому рівні підтверджено існування різних сфер корупції. Підтверджено, що своїми причинами, проявами та наслідками корупція в парламенті істотно відрізняється від корупції в лікарні, корупція в міністерстві — від корупції в дитячому садку, а корупція в суді — від корупції у сфері державних закупівель. Відтак, різні прояви корупції значною мірою потребують і різних засобів запобігання та протидії.