Зона мовчання. Що приховує адміністрація Лук'янівського СІЗО

Лук'янівське СІЗО 12 грудня 2017 року. Охорона входить в одну з камер, аби вивезти заарештованого в суд, але знаходить його повішеним.

Через три дні в блоці, де утримуються неповнолітні, зафіксовано спробу порізати вени. Зам'яти справу не вдалося – її взяли на контроль в офісі омбудсмена.

Два НП за чотири дні. Думаєте, це когось схвилювало? Ні. До таких подій у Лук'янівському СІЗО та у Мін'юсті, який його курирує, очевидно, давно звикли.

Вспомните новость: Тюремная реформа: «зона» комфорта

«Я не можу знати про всіх, хто повісився», – заявив прес-секретар Мін'юсту Юрій Маслак на запитання UA1, чи в курсі він щодо ситуації, що склалася. А на наше уточнююче запитання: невже в СІЗО щодня вішаються, раз цей випадок не розглядається, як винятковий? – прес-секретар просто відмовився відповідати. А тому нам довелося шукати альтернативні джерела інформації, і ми їх знайшли.

За словами людей, які вже вийшли з Лук'янівського СІЗО, і тих, хто там перебуває просто зараз, уся система функціонування цього слідчого ізолятора вибудувана таким чином, щоб максимально жорстко придушувати і «обробляти» арештантів, стимулюючи їх до потрібних слідчому показань. А також заробляти на них – чим більше, тим краще.

Наприклад, під час обшуків камер, у хронічно хворих заарештованих відбирають медикаменти, залишаючи, по суті, без медичної підтримки та можливості не просто нормально почуватися, але й, у буквальному сенсі, вижити. А вподобані особисті речі охорона просто забирає собі.

Водночас, середня температура в камерах приблизно 12-13 градусів, світла часто немає, тому люди сидять у темряві. А на облуплені стіни, грибок і важке сперте повітря тут уже взагалі уваги не звертають – це як само собою зрозумілі прикмети місцевого побуту.

Власне, про це свідчать численні фото, розміщені у Facebook адвокатами, які працюють зі своїми клієнтами в Лук'янівському СІЗО.

Підкреслимо: у таких умовах живуть не злочинці, а люди, яких тільки підозрюють у скоєнні злочинів, але вину їхню ще не доведено. Частина їх рано чи пізно виходять на свободу без жодних (хоча б!) вибачень з боку тюремників. Але виходять хворими і покаліченими на все життя.

«Так, там жопа, – визнав у телефонній розмові з UA1 Маслак. – Але вішаються і ріжуть вени не через це».