Зловживання правом має розглядатися як процесуальне правопорушення за умови встановлення причино-наслідкового зв’язку між зловживанням та завданою шкодою іншому учаснику справи,пише sud.ua
На мою думку, зловживання процесуальними правами є досить суб’єктивним і оціночним поняттям.
Реалізація принципу змагальності в цивільному судочинстві спонукає учасників справи та їх представників до використання всіх можливих механізмів захисту права, у зв’язку з чим ними можуть допускатися і певні зловживання. Водночас слід наголосити, що зловживання правом має розглядатися як процесуальне правопорушення виключно за умови встановлення причино-наслідкового зв’язку між зловживанням та завданою шкодою (встановленням певних ризиків) іншому учаснику справи. Тобто зловживання процесуальним правом як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає в порушенні умов належної реалізації суб'єктивних цивільних процесуальних прав іншими учасниками справи.
Верховний Суд трактує зловживання як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення, що полягає у зловживанні процесуальними правами, за якого відбувається порушення умов реалізації суб'єктивних цивільних процесуальних прав, і визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб'єктивних прав (ухвала ВС від 6.09.2018, справа №552/2378/17).
Процесуальні права та обов’язки учасників справи визначені ст. 43 Цивільного процесуального кодексу України. Зокрема, учасники справи мають право: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом, брати участь у дослідженні доказів, ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Водночас учасник справи зобов’язаний: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи, подавати усі наявні у нього докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази, надавати суду повні й достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
У випадку невиконання учасником справи його обов’язків суд застосовує до такого учасника заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом.
Проаналізувавши права та обов’язки, можна дійти висновку про те, що вони кореспондуються між собою, але на рівні суб’єктивного ставлення до них учасників справи та суду.
Уточнюючи власну тезу, хочу зазначити наступне. Наприклад, суд постановляє ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з представника сторони штрафу у зв’язку з тим, що ним не надано відзив на позов. Враховуючи, що надання відзиву на позовну заяву є виключно правом учасника справи, така позиція суду не є однозначною.
Читайте статтю: Неприпустимість зловживання процесуальними правами як перспективна засада кримінального провадження: прогрес чи регрес?
Свої пояснення як сторона, так і її представник на вимогу суду зобов’язані надати виключно в межах стадії судового розгляду в судовому засіданні. При цьому в ухвалі про відкриття провадження суд лише пропонує стороні реалізувати своє право на відзив у встановлений строк (пп. 8 п. 2 ст. 187 Цивільного процесуального кодексу України). Зазначена теза також підтверджується п. 1 ст. 191 Цивільного процесуального кодексу України: відповідач має право у строк, встановлений судом, надіслати суду відзив на позовну заяву. Крім того, п. 2 цієї ж статті встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Тобто ненадання відзиву є власним ризиком учасника справи, а відтак, не може розглядатися як зловживання процесуальними правами.
Блог