Вже близько десяти років ведеться в судах боротьба у земельних спорах за позовами прокурорів, пов’язаних із поверненням земельних ділянок лісогосподарського призначення у державну або комунальну власність.
Відповідно до частин 5,6 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Не дивлячись на висновки Великої Палати Верховного Суду з ключових питань, прокурори настирливо подають позови, а суди нижчих інстанцій їх задовольняють всупереч встановленій практиці.
Є випадки, коли власники земельних ділянок не доживали до остаточних судових рішень по справі у зв’язку з сильним емоційним та нервовим навантаженням, пов’язаним з ризиком втрати права власності на законно придбані земельні ділянки. В деяких випадках ці земельні ділянки вже були забудовані та передані в спадщину.
Не затягуючи довго з преамбулою, зверну увагу читачів на ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023р. у справі № 369/473/15-ц (провадження № 14-105цс23) яка, на мою думку, остаточно розставила усі крапки та систематизувала усі попередні висновки.
Аналізуйте судовий акт: Особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, проте право власності може насправді належати іншій особі. ВП висловився стосовно заволодіння землями лісового фонду (ВП ВС № 359/3373/16-ц від 23.11.2021 р.)
Щодо ефективного способу захисту: віндикаційний чи негаторний позов?
Факт володіння нерухомим майном, як правило, може підтверджувати державна реєстрація права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Цей висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункти 43, 89). Його надалі послідовно застосовує Верховний Суд.
За загальним правилом суб`єкт, за яким зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння таким майном цим суб`єктом, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 63)). Інакше кажучи, не можна задовольнити вимогу про витребування нерухомого майна від особи, яка була його володільцем на час подання позову, але на момент ухвалення судового рішення більше цим майном не володіє (володільцем цього майна у державному реєстрі вказана інша особа, ніж відповідач). Крім того, судове рішення про витребування нерухомого майна неможливо буде виконати, якщо на час такого виконання право власності на це майно буде зареєстроване за іншою особою, ніж відповідач, із володіння якого суд витребував відповідний об`єкт. З огляду на вказане у справах про витребування власником його майна важливим є вжиття заходів забезпечення позову. Без цього ефективний захист прав та інтересів власника, належне виконання рішення суду про задоволення позову можуть бути неможливими внаслідок переходу майна до іншої, ніж відповідач, особи під час розгляду справи або після того, як суд ухвалить таке рішення.
Заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності - права володіння, користування та розпорядження - на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним безпосереднім володільцем (бо про неї є запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як про власника). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо це право, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа, зареєструвавши право власності за собою (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 64)).
Таким чином, зміну володільця земельної ділянки лісогосподарського призначення засвідчує державна реєстрація права власності на неї за іншою особою, ніж власник. У разі державної реєстрації права власності за володільцем-відповідачем, власник, який вважає, що його право власності порушує такий володілець, має право заявити вимогу про витребування відповідного нерухомого майна від того, за ким останнє зареєстроване право власності.
Блог