Застосування неустойки у світлі кардинальних законодавчих змін

Проблематика відповідальності за порушення зобов’язання, його забезпечення неустойкою була і залишається актуальною як для теорії, так і для юридичної практики. При цьому зміни чинного законодавства, нестабільність судової практики, мінливість позицій вищих судових інстанцій породжують підвищену увагу до аналізу питань, пов’язаних із відповідальністю за порушення зобов’язань.

Загальні положення про неустойку та її форми

Практичні аспекти відповідальності за порушення зобов’язання у формі неустойки є предметом численних судових справ і узагальнень.

Водночас останнім часом відбулися кардинальні зміни законодавства, які істотно вплинуть на застосування, обчислення і зниження неустойки.

Неустойка є забезпечувальною конструкцією зобов’язального права, але використовується законодавцем багатофункціонально, як вид забезпечення виконання зобов’язання (ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України), як один з правових наслідків його порушення (п. 3 ст. 611 ЦК), як форма відповідальності.

Неустойка встановлюється договором, який виступає підставою виникнення права на неустойку.

Відповідно до ст. 550 ЦК підтверджує спрощений характер застосування неустойки, право на яку не пов’язується із збитками кредитора, що дозволяє кредитору заявити вимогу про стягнення неустойки лише за фактом порушення зобов’язання боржником. Стягнення кредитором неустойки означає покладення на боржника, крім обов’язку виконати порушене зобов’язання, додаткового майнового обов’язку — сплатити на користь кредитора певну грошову суму або передати певне майно (рухоме чи нерухоме). Неустойка, будучи видом цивільно-правової відповідальності, стягується тільки за сам факт порушення зобов’язання. Така теоретична та законодавча модель підвищує попит на конструкцію неустойки у договірних відносинах.

Залежно від способу обчислення неустойка існує у формі штрафу й пені. Штрафом є неустойка, що обчислюється у твердій сумі, тобто відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання, нараховується періодично. За змістом ст. 549 ЦК неустойка існує не як така, per se, а лише у формі штрафу чи пені. Це мають враховувати сторони при складанні договорів і включенні до їх змісту положень про неустойку.

Проблеми застосування неустойки у зв’язку із скасуванням Господарського кодексу України

Важливим етапом у розвитку і динаміці законодавства про неустойку, її правового регулювання є Закон України від 09.01.2025 № 4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб» (Закон № 4196-IX), яким Господарський кодекс України визнано таким, що втратив чинність.

Зокрема, втратили чинність норми ГК, що визначали розмір штрафних санкцій (ст. 231 ГК) і порядок їх застосування (ст. 232 ГК).