Застава грошей розміщених на рахунках в Банку

Гроші на рахунку як предмет застави, доктринальні підходи та прогалини правового регулювання.

Автор консультації: Дмитро Луценко

к.ю.н., начальник юридичного відділу Страхової компанії «SPARE», м. Київ

В сучасній цивілістичній науці немає єдиного підходу до правового режиму грошей (грошових коштів) розміщених на рахунках, як об’єктів цивільного права. На нашу думку, вирішення питання правового режиму безготівкових грошей є доволі суттєвим питанням для кожного юриста, що будує свою правову позицію відносно тих чи інших правовідносин з їх обігу в економіці як України так і всього світу. Невизначеність правового регулювання з цього приводу надає передумови для зловживань та формуванню неоднорідної практики правозастосування.

Отже, розглядаючи гроші на рахунках (безготівкові гроші) слід в першу чергу звернутися до визначення правової природи грошей в цивільному праві. Гроші у цивільному праві, передусім, набувають значення об’єктів цивільних прав. Такий їх статус закріплено на рівні цивільного законодавства, а саме у ст.177 ЦК України. Об’єктом цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуг, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага, стосовно яких між суб’єктами цивільного права виникають відносини, які становлять предмет цивільно-правового регулювання. З урахуванням тієї обставини, що ст. 192 ЦК України «Гроші (грошові кошти)» віднесене до Глави 13 ЦК України «Речі. Майно», то безспірним видається той факт, що «гроші» є особливим видом речей (рухомого майна), що наділені родовими ознаками, але в окремих випадках вони можуть бути певним чином індивідуалізовані, наприклад, шляхом їх позначення або переписування номерних знаків при передачі їх у позику чи за іншою цивільно-правовою угодою. Грошам властиві ознаки родових, подільних і замінних речей (статті 184, 1046 Цивільного кодексу України). Виконуючи функцію загального еквівалента платежів, гроші є мірилом вартості всіх товарів, інструментом, що забезпечує їх обіг, засобом забезпечення їх цінності.

Гроші найчастіше виступають як законний платіжний засіб (ст. 192 ЦК) у оплатних договорах, але можуть бути також предметом деяких правочинів (заповіту, договорів позики, дарування, кредитних договорів тощо). Відповідно до ст. 192 ЦК законним платіжним засобом на всій території України є грошова одиниця України - гривня. Визнання гривні законним платіжним засобом означає, що вона може слугувати засобом платежу в зобов'язаннях незалежно від згоди кредитора. При цьому застосовуються два способи платежу - готівкою і шляхом безготівкових розрахунків. При платежах готівкою засобом платежу є грошові знаки, що передаються одним суб'єктом іншому за товари, роботи, послуги тощо. При безготівкових розрахунках використовуються цифрові записи про грошову масу, що перебуває в обігу. При цьому певна грошова сума списується з рахунку однієї особи і зараховується на рахунок іншої. Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися шляхом використання платіжних доручень, чеків, акредитивів, платіжних вимог, векселів, депозитних сертифікатів, пластикових карток, банків тощо.

А отже, розглядаючи гроші на рахунку як предмет застави, слід відмітити, що національне законодавство визначає договір з відкриття депозитного рахунку та внесення на нього грошей, що належать на праві власності клієнту, як правочин, в результаті якого клієнт втрачає право власності на свою річ (гроші), а набуває право вимоги до банківської установи (майнове право). Адже, при передачі такої речі (грошей) від її власника до іншої особи переходить і право власності на неї, так як родові речі, які належним чином не індивідуалізовані, не можливо відділити від інших таких самих речей, що унеможливлює віндикацію щодо речей, визначених родовими ознаками.

Таку позицію законодавства підтримують й ряд представників цивілістичної науки, так, Л. А. Лунц зазначав, що безготівкові розрахунки не змінюють грошового зобов'язання, об'єктом якого завжди залишаються готівкові гроші. При цьому платіж безготівковими грошима являє собою лише модус виконання: при безготівкових розрахунках кредитор замість готівкових коштів одержує право вимоги грошей.

В. В. Вітрянський зазначає, що безготівкові кошти є за своєю природою зобов'язальними правами вимоги до банку (а не речами), і тому в принципі не можуть бути передані у власність позичальника.

Однак, на нашу думку, з такою однозначною позицією законодавця слід не погодитися з огляду на наявні протиріччя, зокрема щодо можливості арешту коштів на рахунку боржника (що вказує на наявність у боржника права власності саме на гроші як речі), також з врахуванням положень ч. 3 ст. 1058 ЦК до договорів банківського вкладу (депозиту) застосовуються положення Глави 72 ЦК (договір банківського рахунку), то за своєю правовою природою договір депозиту є передачею грошей (речей) в управління банком до моменту, коли власник грошей не витребує їх.