Запобіжний захід на стадії досудового розслідування — формальність без змагальності?

Під час розгляду клопотань про обрання або продовження запобіжного заходу суди іноді відмовляються оцінювати докази, посилаючись на те, що це «не та стадія процесу». Обґрунтованість підозри декларується, але фактично не перевіряється, через що судовий контроль перетворюється на формальну процедуру, у якій клопотання сторони обвинувачення відтворює перелік ризиків із КПК та загальні посилання на практику ЄСПЛ без прив’язки до конкретних обставин справи.

Змагальність не відкладається

У ч. 1 ст. 22 КПК закріплено фундаментальний принцип, відповідно до якого кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності. Він передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими Кодексом.

Цей принцип має реалізовуватися на всіх стадіях кримінального провадження без винятку. Саме тому виникає питання: чи може вважатися змагальним процес, у якому суд відмовляється дослідити докази під час вирішення питання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу?

У такій ситуації суд фактично порушує не лише принцип змагальності сторін, а й положення кримінального процесуального законодавства щодо безпосередності дослідження показань, речей і документів, закріплені у ст. 23 КПК.

Водночас потрібно акцентувати, що на стадії досудового розслідування суд не встановлює винуватість особи. Але він не може самоусунутися від дослідження й оцінки доказів, якими сторона обвинувачення намагається обґрунтувати наявність складу кримінального правопорушення в діях підозрюваного. Без належної оцінки доказів, які покладені в основу підозри, перевірити її обґрунтованість неможливо.

Предмет судової оцінки

Предметом постійних дискусій у судових процесах, особливо на стадії досудового розслідування та вирішення питання про застосування запобіжного заходу, є тлумачення поняття «обґрунтована підозра».

У п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК передбачено, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач або прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, який може бути підставою для застосування відповідного заходу забезпечення кримінального провадження.

Водночас чинний КПК не розкриває змісту та структурних елементів поняття «обґрунтована підозра». Тому під час розгляду клопотань про обрання, продовження або зміну запобіжного заходу суди звертаються до практики ЄСПЛ, яка дає змогу визначити критерії цього стандарту.

Насамперед не можна стверджувати, що обґрунтована підозра є виключно суб’єктивною категорією, оскільки самого факту добросовісності переконань слідчого чи прокурора недостатньо. У справі “Sabuncu and Others v. Turkey” ЄСПЛ наголосив, що необхідною є наявність фактів або інформації, які могли би переконати об’єктивного спостерігача в тому, що особа могла вчинити злочин.