Запис розмови: нова зброя в арсеналі адвоката

У рішенні від 6 червня 2024 року по справі "Бершеда та Риболовлєв проти Монако" (Bersheda and Rybolovlev v. Monaco) (заяви № 36559/19 та 36570/19) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) посилаючись на статтю 8 (право на повагу до приватного життя) Європейської конвенції з прав людини (далі - Конвенція) розглянув скаргу заявників на масовий, невибірковий та непропорційний збір усіх "видимих" - але й стертих, тобто "невидимих" - даних. Заявники стверджували, що ці необґрунтовані розслідування проводились без урахування права пані Бершеди на професійну таємницю, яке вона мала як адвокат.^[1] (Джерело: Судово-юридична газета)

Щодо заяви пана Риболовлєва, ЄСПЛ зазначив, що повідомлення та розмови, вилучені в рамках завдання експерту, якого було призначено судом, не стосувалися його особистих даних та листування або його спілкування з Т.Б., як у приватному контексті, так і в рамках адвокатсько-клієнтських відносин. Відповідно, ЄСПЛ дійшов висновку, що він не може бути визнаний потерпілим у розумінні статті 34 Конвенції. Таким чином, його заяву було визнано неприйнятною.

Натомість стосовно заяви пані Бершеди, то її було визнано прийнятною, і щодо цієї заявниці було встановлено порушення статті 8 (право на повагу до приватного життя) Європейської конвенції з прав людини (далі – Конвенція). Справа стосувалася проведення судового розслідування під керівництвом французького судді, прикомандированого до судів Монако. ЄСПЛ вважає, що розслідування, проведене слідчим суддею, що стосувалося мобільного телефону адвоката та масового, без розбору вилучення особистих даних, включаючи ті, які раніше були видалені заявницею, вийшли за межі його повноважень, які обмежувалися звинуваченнями у вторгненні в приватне життя, і не супроводжувалися гарантіями належного дотримання статусу заявниці та її професійної таємниці адвоката.

Рішення ЄСПЛ у справі «Бершеда та Риболовлєв проти Монако» має важливе значення для України, оскільки воно сприяє встановленню чітких рамок для захисту адвокатської таємниці, що має ключове значення для забезпечення незалежності адвокатури та верховенства права. Зокрема, це стосується чіткого визначення обов'язків щодо збереження адвокатської таємниці, а також визначення випадків, коли інформація або документи можуть втратити статус адвокатської таємниці.

1. Нагадаємо, що статтею 22 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі – Закон про адвокатуру) встановлено, що адвокатською таємницею є будь-яка інформація, що стала відома адвокату, помічнику адвоката, стажисту адвоката, особі, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, про клієнта, а також питання, з яких клієнт (особа, якій відмовлено в укладенні договору про надання правничої допомоги з передбачених цим Законом підстав) звертався до адвоката, адвокатського бюро, адвокатського об’єднання, зміст порад, консультацій, роз’яснень адвоката, складені ним документи, інформація, що зберігається на електронних носіях, та інші документи і відомості, одержані адвокатом під час здійснення адвокатської діяльності (частина перша).

У цій статті зазначається, що обов’язок зберігати адвокатську таємницю поширюється на адвоката, його помічника, стажиста та осіб, які перебувають у трудових відносинах з адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об’єднанням, а також на особу, стосовно якої припинено або зупинено право на заняття адвокатською діяльністю. Адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об’єднання зобов’язані забезпечити умови, що унеможливлюють доступ сторонніх осіб до адвокатської таємниці або її розголошення (частина третя).

Натомість Законом про адвокатуру встановлено низку випадків, коли інформація або документи можуть втратити статус адвокатської таємниці.

В контексті розглянутої ЄСПЛ справи нас цікавитиме ситуація, коли інформація або документи можуть втратити статус адвокатської таємниці за письмовою заявою клієнта (особи, якій відмовлено в укладенні договору про надання правничої допомоги з передбачених цим Законом підстав). При цьому інформація або документи, що отримані від третіх осіб і містять відомості про них, можуть поширюватися з урахуванням вимог законодавства з питань захисту персональних даних (частина друга статті 22 Закону про адвокатуру).

Разом з тим, відповідно до статті 10 Правил адвокатської етики, з метою захисту своїх професійних прав та гарантій адвокатської діяльності адвокат має право продовжити зберігати інформацію та документи в статусі адвокатської таємниці.

Отже адвокат має право, але не зобов'язаний, розпоряджатися інформацією або документами, які втратили статус адвокатської таємниці за письмовою заявою клієнта.

Це право включає в себе, зокрема, можливість передавати таку інформацію суду, правоохоронним органам.

2. Важливо підкреслити наступне.

По-перше, у письмовій заяві клієнта має бути чітко й однозначно зазначено, яка саме інформація або документи втрачають статус адвокатської таємниці. Це має запобігти нечітким трактуванням та незаконному розголошенню адвокатської таємниці.