Заміна заставодавця у кримінальному провадженні: процесуальний закон vs судова практика

13 квітня 2022 року в умовах широкомасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України минула поза увагою більшості фахівців сфери кримінального судочинства така подія як десята річниця з дня прийняття Верховною Радою України (13 квітня 2012 року) чинного КПК України, що вступив в силу 20 листопада 2012 року, та який досить часто, не дивлячись на його вже «досить зрілий вік», продовжують називати новим КПК України.

Оновлення кримінального процесуального закону нашої держави ознаменувало реформування сфери кримінального судочинства, що виразилося в застосуванні нових та відмові від застарілих й неактуальних кримінальних процесуальних інститутів, й загалом у приведенні порядку здійснення кримінального правосуддя до стандартів провідних демократичних держав.

Для забезпечення дотримання органами досудового розслідування, прокуратури та суду прав і свобод підозрюваних та обвинувачених законодавець в КПК України 2012 року запровадив нову концепцію запобіжних заходів. Зокрема, зазнала істотних змін правова регламентація такого стародавнього виду запобіжних заходів як застава, що відома вітчизняному кримінальному судочинству ще з дореволюційних часів, коли було запроваджено Статут кримінального судочинства 1864 року.

За десятиліття дії чинного КПК України до нього понад 100 разів вносилися зміни, в тому числі щодо застави, разом з цим, сучасний стан нормативно-правового регулювання вказаного виду запобіжних заходів є неналежним та потребує удосконалення з огляду на потреби практики.

Одним із проблемних питань застосування застави за чинним КПК України, яке так і не було вирішене ні при прийнятті кримінального процесуального закону, ні під час майже десяти років його дії, є неможливість заміни заставодавця.

За приписами ст. 3 КПК України заставодавець належить до учасників кримінального провадження. Згідно ч. 2 ст. 182 КПК України застава може бути внесена як самим підозрюваним, обвинуваченим, так й іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем). Заставодавцем не може бути юридична особа державної або комунальної власності або така, що фінансується з місцевого, державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, або у статутному капіталі якої є частка державної, комунальної власності, або яка належить суб’єкту господарювання, що є у державній або комунальній власності.

Таким чином, законодавець встановив певні обмеження до числа суб’єктів, які можуть бути заставодавцями у кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 3 ст. 182 КПК України при застосуванні запобіжного заходу у вигляді застави заставодавцю роз’яснюється у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється чи обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов’язки із забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого та його явки за викликом, а також наслідки невиконання цих обов’язків.

За ч. 8 ст. 182 КПК України в разі невиконання обов’язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з’явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов’язки, застава звертається в дохід держави.

У відповідності до ч. 9 ст. 182 КПК України питання про звернення застави в дохід держави вирішується слідчим суддею, судом за клопотанням прокурора або за власною ініціативою суду в судовому засіданні за участю підозрюваного, обвинуваченого, заставодавця, в порядку, передбаченому для розгляду клопотань про обрання запобіжного заходу.

Згідно ч. 11 ст. 182 КПК України застава, що не була звернена в дохід держави, повертається заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень, однак лише за згодою заставодавця.