Актуальним та дискусійним питанням кримінального процесуального права України є здійснення кримінального провадження за відсутності підозрюваного (обвинуваченого). Кримінальний процесуальний кодекс України (надалі – КПК України) закріпив відповідний кримінальний процесуальний інститут в процесуальній формі спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження.
Проблематика заочного кримінального провадження досліджувалася багатьма вченими, зокрема: Д.Т. Арабулі, С.П. Головатим, О.В. Захарченком, В.Т. Маляренком, Г.В. Матвієвською, В.В. Онопенком та іншими. Тим не менш, на сьогодні у питанні допустимості застосування такої процесуальної форми кримінального провадження відсутня єдність. Критика відповідного інституту переважно стосується суттєвих порушень основних принципів кримінального процесу, які мають місце при здійсненні кримінального провадження за відсутності підозрюваного (обвинуваченого) – змагальності, забезпечення права на захист, доступу до правосуддя. Таким чином, особливу увагу в правовому регулюванні інституту заочного кримінального провадження варто звернути на дотримання ключових засад кримінального судочинства.
З доктрини кримінального процесуального права, практики Європейського суду з прав людини слідує, що відмова підозрюваного (обвинуваченого) від безпосередньої участі у кримінальному провадженні не має наслідком позбавлення його права захищати себе за допомогою захисника. Так у справі «Ван Гейсегем проти Бельгії» суд зазначив, що той факт, що підзахисний, незважаючи на здійснений належним чином виклик до суду, не з’явився на розгляд його справи, не може – навіть за відсутності поважної причини – виправдовувати позбавлення цього підзахисного його права, гарантованого пунктом 3 статті 6 Конвенції, на здійснення захисту адвокатом. Саме суди мають потурбуватися про те, щоб судовий розгляд був справедливим і, відповідно, щоб адвокатові, присутньому на судовому засіданні явно з метою здійснення захисту відсутнього обвинуваченого, було надано можливість здійснити такий захист. Аналогічні висновки містяться і в інших рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема: «Годді проти Італії» від 09 квітня 1984 року, «Пойтрімол проти Франції» від 23 листопада 1993 року, «Лала і Пелладоа проти Нідерландів» від 22 вересня 1994 року, «Санніно проти Італії» від 27 квітня 2006 року.
Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 52 КПК України обов’язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні щодо осіб, стосовно яких здійснюється спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження – з моменту прийняття відповідного процесуального рішення. Таким чином, кримінальне процесуальне законодавство України передбачає участь захисника не лише на стадії судового розгляду кримінального провадження, але і на стадії досудового розслідування кримінального провадження.
З даного приводу варто звернути увагу на певні проблемні питання. Частина 2 ст. 297-2 КПК України встановлює, що спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо злочинів, перелік яких передбачено цією частиною, стосовно підозрюваного, крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та оголошений у міждержавний та/або міжнародний розшук. Відповідно до ч. 5 ст. 139 КПК України ухилення від явки на виклик слідчого, прокурора чи судовий виклик слідчого судді, суду (неприбуття на виклик без поважної причини більш як два рази) підозрюваним, обвинуваченим та оголошення його у міждержавний та/або міжнародний розшук є підставою для здійснення спеціального досудового розслідування чи спеціального судового провадження.
Таким чином, спеціальне досудове розслідування можливе за наявності такої юридичної сукупності: набуття особою процесуально статусу підозрюваного у вчиненні злочинів, які передбачені ч. 2 ст. 297-1 КПК України, ухилення від явки на виклик, оголошення підозрюваного у міждержавний та/або міжнародний розшук та ухвалення відповідної ухвали слідчим суддею, з моменту прийняття останньої і має залучатися обов’язково захисник.
В той же час, варто звернути увагу на приписи ч. 1 ст. 42 КПК України, де закріплено, що підозрюваним, зокрема, є особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. За таких обставин існує висока імовірність, що в майбутньому щодо такого підозрюваного буде здійснюватися спеціальне досудове розслідування за наявності відповідних умов та ухвалення процесуального рішення, оскільки неможливість встановлення місцезнаходження особи і вручення підозри у вчиненні злочину, обумовлює і неможливість вручити їй виклик та необхідність здійснення її розшуку.
Крім того, ст. 297-3 КПК України встановлює, що клопотання про здійснення спеціального досудового розслідування розглядається слідчим суддею не пізніше десяти днів з дня його надходження до суду за участю особи, яка подала клопотання, та захисника. Якщо підозрюваний самостійно не залучив захисника, слідчий суддя зобов’язаний вжити необхідних заходів для залучення захисника. Таким чином, захисник має обов’язково залучатися ще до прийняття процесуального рішення про здійснення спеціального досудового розслідування.
Враховуючи наведене вище, ми вважаємо, що доцільно було б внести зміни до ст. 52 КПК України та передбачити обов’язкову участь захисника у кримінальному провадженні щодо осіб, стосовно яких складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їм внаслідок невстановлення місцезнаходження таких осіб, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. За таких умов буде дотримано баланс публічних і приватних інтересів у кримінальному провадженні, забезпечуватиметься реалізація основних засад кримінального судочинства – змагальності, права на захист, доступу до правосуддя, починаючи вже зі стадії притягнення особи, місцезнаходження якої не встановлено, до кримінальної відповідальності.
Олександр Маленко
Блог