Обмеження спілкування підозрюваного з іншими людьми має своїм наслідком втручання у низку конституційних прав та свобод, зокрема, у: право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію на свій вибір; свободу пересування; право на повагу до людської гідності. Таке обмеження також безпосередньо пов’язане з реалізацією права на захист.
Конституційний Суд України неодноразово наголошував у своїх рішеннях на тому, що верховенство права вимагає, щоб втручання в конституційні права і свободи людини завжди було домірним, обмеження щодо реалізації таких прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають відповідати правомірній меті та не порушувати сутності таких прав і свобод.
Відтак, встановлення підозрюваному заборони на спілкування з іншими особами має бути належним та необхідним заходом для досягнення легітимної мети – виконання завдань кримінального провадження, зокрема, того, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК).
Читайте статтю: Заборона підозрюваному на спілкування: хто вправі її визначати
Дослідження судової практики свідчить про велике різноманіття позицій судів стосовно розуміння сутності положень п. 4 частини п’ятої ст. 194 КПК, якими передбачено можливість покладання на підозрюваного обов’язку «утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом».
Посилаючись на вказану норму закону, одні суди покладають на підозрюваного обов’язок утримуватись від спілкування виключно з конкретно персоналізованими особами, другі – з певними категоріями осіб (свідками, потерпілими, іншими підозрюваними тощо), треті – з конкретно персоналізованими особами та/або певними категоріями осіб щодо певного предмета спілкування (повідомленої підозри, розслідуваної справи тощо). Існує також практика зобов’язувати підозрюваного утримуватись від спілкування з будь-якими особами з приводу обставин, викладених у письмовому повідомленні про підозру, окрім певних категорій осіб (своїх захисників, слідчих, детективів, прокурорів, слідчого судді, суду).
Примітним є те, що заборону підозрюваним спілкуватися «з будь-якими особами» досить широко практикує Вищий антикорупційний суд – на відміну від «звичайних» загальних судів, які переважно конкретно персоніфікують об’єкт забороненої комунікації або, щонайменше, чітко визначають категорії осіб (свідки, потерпілі, інші підозрювані у відповідному кримінальному провадженні), з якими підозрюваний має утримуватись від спілкування (див., наприклад, ухвали: від 13 вересня 2019 року у справі № 4910/41/19; від 1 вересня 2021 року у справі № 991/2288/21; від 21 жовтня 2021 року у справі № 991/2288/21; від 4 березня 2022 року у справі № 991/10566/20; від 19 січня 2024 року у справі № 991/314/24).
При цьому, як і у випадку з вирішенням питання щодо можливості/неможливості делегування судом права на встановлення такої заборони слідчим (детективам) та прокурорам, у суддів Вищого антикорупційного суду відсутня єдність щодо розуміння положень п. 4 частини п’ятої ст. 194 КПК (див, для прикладу, ухвали: від 8 лютого 2021 року у справі № 991/814/21; від 17 січня 2022 року у справі № 991/224/22; від 7 грудня 2022 року у справі № 991/6079/22; від 19 грудня 2022 року у справі № 991/6427/22; від 19 квітня 2023 року у справі № 758/8003/20; від 28 червня 2023 року у справі № 991/5634/23).
Покладення слідчими суддями на підозрюваних обов’язку утримуватися від спілкування «з будь-якими особами з приводу обставин, викладених у письмовому повідомленні про підозру, окрім своїх захисників, слідчих, детективів, прокурорів, слідчого судді, суду» є вельми сумнівним з точки зору правомірності обмеження – відповідності його приписам закону, принципам правової визначеності та домірності (пропорційності), основним засадам судочинства та загальним засадам кримінального провадження (верховенство права, законність, забезпечення підозрюваному права на захист, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів, диспозитивінсть).
Незаконність заборони спілкуватися «з усіма на світі».
Незаконність такої заборони полягає у тому, що суд покладає на підозрюваного неконкретизований процесуальний обов’язок – забороняє йому спілкуватися з невизначеним та необмеженим колом осіб. Простіше кажучи – з усіма людьми на світі («окрім своїх захисників, слідчих, детективів, прокурорів, слідчого судді, суду»).
Блог