За законом застосування до підозрюваного запобіжного заходу, у т. ч. із покладенням на нього певних обов’язків, є виключною прерогативою суду. Це повною мірою стосується і зобов’язання підозрюваного утримуватись від спілкування з певними особами. Водночас у судовій практиці (зокрема, діяльності Вищого антикорупційного суду) набуло значного поширення делегування судом права визначати осіб, з якими підозрюваний зобов’язаний утримуватися від спілкування, слідчим (детективам) та прокурорам. У цьому зв’язку виникає проблема відповідності такої практики конституційним засадам судочинства, загальним засадам кримінального провадження та забезпечення процесуальних прав підозрюваного.
Що каже закон
Конституцією (ч. 2 ст. 19) встановлено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до КПК (глава 18) запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого судом (під час досудового розслідування – слідчим суддею, під час судового провадження – судом).
Частиною п’ятою ст. 194 КПК передбачено, що якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов’язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення та існування відповідних ризиків, то слідчий суддя, суд застосовує відповідний запобіжний захід і зобов’язує підозрюваного, обвинуваченого виконувати один або кілька обов’язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, зокрема, «утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом».
Таким чином, закон чітко та однозначно встановлює, що: 1) визначити підозрюваному обов’язок утримуватися від спілкування з певними особами може лише слідчий суддя, суд; 2) лише слідчий суддя, суд визначає осіб, з якими підозрюваний зобов’язаний утриматися від спілкування.
Водночас на практиці у багатьох випадках слідчі судді вирішення питання стосовно визначення осіб, з якими підозрюваний зобов’язаний утримуватися від спілкування, віддають на «відкуп» слідчим (детективам) та прокурорам.
Відтак, постає закономірне запитання, наскільки така практика узгоджується з приписами Конституції та КПК?
Видається, що вказані рішення слідчих суддів є юридично необґрунтованими та такими, що порушують засади організації та здійснення правосуддя в Україні.
Конституцією України (ст. 124) встановлено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.
Ці конституційні положення також відтворені у ст. 5 Закону «Про судоустрій і статус судів», відповідно до якої правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Особи, які привласнили функції суду, несуть відповідальність, установлену законом.
Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.
Полный текстCopyright © 2014-2024 «Протокол». Все права защищены.