Забезпечення права на справедливий суд при винесенні ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження

Право на доступ до правосуддя та справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом є одним із невід’ємних прав людини, які закріплені у Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року (стаття 10). Ця норма кореспондується з нормою Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка міститься в статті 6 «Право на справедливий суд».

Доступність правосуддя безпосередньо не названо серед засад цивільного процесуального права, адже пунктом 1 статті 2 ЦПК визначено таку засаду цивільного судочинства як верховенство права, одним з елементів якого є доступ до суду. Тому додержання права особи на доступ до суду є однією з основних вимог у демократичному суспільстві.

Дайджест:ПОСІБНИК ЗІ СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ - ПРАВО НА СПРАВЕДЛИВИЙ СУД (цивільна частина)

Право на суд (право на доступ до суду) пов’язане насамперед із процесуальними можливостями особи на порушення розгляду справи у суді як першої інстанції, так і у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Частиною 1 ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи у визначених законом випадках мають право на касаційне оскарження судового рішення. Це положення знайшло своє продовження у трьох процесуальних кодексах, викладених в новій редакції Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» як основна засада господарського, цивільного та адміністративного судочинства.

Так, відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 2 ЦПК України (у редакції закону від 03.10.2017 № 2147-VIII) до основних засад (принципів) цивільного судочинства належить забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом.

Загалом положення законодавчих актів щодо «права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом» фахівці коментують з обережністю, зокрема, з огляду на ст. 389 ЦПК України (у редакції закону від 03.10.2017 № 2147-VIII), яка визначає право касаційного оскарження, водночас частина 3 цієї статті містить перелік рішень, які не підлягають касаційному оскарженню.

Так, не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

У разі одержання касаційної скарги на рішення, яке відповідно до зазначених положень може не підлягати касаційному оскарженню, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 394 ЦПК України.