Згідно з прецедентами Європейського суду з прав людини невизнання доказу допустимим тягне за собою провал усього кримінального провадження та вирішення справи не на користь України. Чи так відбувається в національній судовій практиці з процесуальними документами, які стали підставою для проведення негласних слідчих (розшукових) дій, розповідає zib.com.ua
Загальні підходи ЄСПЛ
У рішеннях ЄСПЛ не раз зазначалося: Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює конкретних особливостей допустимості доказу, що, відповідно, передбачає можливість для ЄСПЛ давати оцінку відповідної доказової діяльності. Через відсутність визначених правил у конвенції питання допустимості доказів вирішується загалом на основі внутрішньодержавних правових норм, також національними судами.
Так, справи «Нечипорук і Йонкало проти України», «Балицький проти України», «Шабельник проти України» об’єднує одна особливість, яка полягає в тому, що, розглядаючи їх, ЄСПЛ дійшов висновку, що докази були здобуті незаконно. І незаконність полягала не в тому, що на обвинувачених чинили тиск чи вчиняли стосовно них насилля. Порушення полягало в тому, що обвинувачені не знали, що мали право не давати показань та не свідчити проти себе.
Рішенням ЄСПЛ у справі «Саундерс проти Сполученого Королівства» докази були визнані недопустимими, оскільки працівника примусили дати інформацію про комерційну діяльність органам державної влади, які розслідували можливі порушення. Отримана інформація була використана в кримінальному провадженні проти цього ж працівника.
А у справі «Саїді проти Франції» Євросуд констатував, що стороні захисту не показали особу, яка свідчила проти обвинуваченого, відповідно, такі показання було визнано недопустимими доказами. Схожа ситуація склалася ще в кількох справах, зокрема в «Костовський проти Нідерландів» та «Люді проти Швейцарії». Це свідчить про те, що практика визнання доказів недопустимими є прецедентною.
Для ЄСПЛ у контексті визнання доказу допустимим важливо те, чи є він ключовим або вирішальним, а також чи мала особа можливість оспорити такий доказ або ж загалом доказування певного суб’єкта.
Наприклад, якщо розглянути рішення у справі «Жогло проти України», то там зазначено, що засудження не може ґрунтувалися лише на показаннях, які стороні захисту не вдалось оспорити, мають бути й інші докази.
Читайте статью: Как соблюсти принцип состязательности при открытии материалов НС(Р)Д
Засади змагальності
У ч.12 ст.290 Кримінального процесуального кодексу заборонено визнавати допустимими докази, що містяться в матеріалах, які не відкриті стороною провадження. Це правило є абсолютним.
Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.
Полный текстCopyright © 2014-2024 «Протокол». Все права защищены.