Юридична практика України в умовах тривалого воєнного стану зазнала фундаментальних трансформацій. Якщо у 2022–2023 роках судова практика у справах за участю військових органів лише торувала свій шлях крізь туман війни, то сьогодні ми бачимо зрілу, подекуди жорстку, але вкрай необхідну систему стримувань і противаг. Суди дедалі частіше змушені виконувати роль арбітра між державною машиною мобілізації та правами окремого громадянина, намагаючись не допустити перетворення закону на інструмент сліпого примусу.
Найбільш динамічний і водночас конфліктний сегмент спорів сьогодні розгортається навколо рішень Територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП). Аналіз судової статистики за останній рік демонструє вражаючу тенденцію: рівень успішного оскарження адміністративних постанов ТЦК у деяких регіонах сягнув позначки 75–80%.
Основний перелом стався завдяки цифровізації. Після повноцінного запуску додатку «Резерв+» та налагодження автоматичного обміну даними між реєстрами, суди сформували чітку позицію, яка знайшла відображення у практиці Касаційного адміністративного суду у складі ВС. Судді вказують: якщо держава вже володіє інформацією про особу в електронному реєстрі «Оберіг», накладення штрафу за нібито «неоновлення даних» у паперовому вигляді визнається протиправним.
Важливою тут є практика судів, де акцентовано увагу на тому, що обов’язок оновлення даних не може бути інструментом для безпідставного тиску, якщо громадянин продемонстрував сумлінну поведінку. Суди прямо зазначають, що особа не повинна нести відповідальність за неспроможність державних органів синхронізувати власні бази даних. Крім того, суди припинили «заплющувати очі» на процедурні порушення: відсутність належного повідомлення про розгляд справи або ігнорування документів про відстрочку сьогодні стають гарантованими підставами для скасування постанов.
Майнові спори залишаються найбільш масовим пластом справ. Тут тенденції демонструють стабільно високий рівень задоволення позовів, особливо у справах про перерахунок грошового забезпечення та соціальних виплат. У категорії справ щодо перерахунку військових пенсій із урахуванням актуального прожиткового мінімуму рівень успішності позовів тримається на позначці 85–90%.
Судова влада послідовно захищає принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, попри складну економічну ситуацію.
Дещо складнішою є ситуація з так званими «бойовими» виплатами (додатковою винагородою у 30, 50 чи 100 тисяч гривень). Тут рівень задоволення позовів коливається в межах 60–65%. Основна проблема полягає у складності доказування перебування в зоні бойових дій за відсутності належно оформлених журналів бойових дій. Проте суди дедалі частіше приймають як докази непрямі дані — записи у військових квитках, свідчення побративів та результати службових розслідувань. Це свідчить про відхід від надмірного формалізму на користь фактичної справедливості, що корелюється з висновками ВС про пріоритет змісту над формою у справах щодо соціального захисту військових.
Що стосується виплат одноразової грошової допомоги (ОГД), то тут суди стають на бік військового у 70% випадків, особливо коли йдеться про зміну формулювання у висновку ВЛК з «побутової травми» на «травму, пов’язану із захистом Батьківщини».
Найбільш емоційно та юридично складними залишаються справи щодо оскарження висновків військово-лікарських комісій (ВЛК). У 2025 році судова практика чітко розмежувала зони впливу: суд не може бути «супер-лікарем» і переглядати діагноз по суті, проте він зобов’язаний перевірити процедуру.
Верховний Суд чітко постановив, що судова перевірка висновку ВЛК не є втручанням у дискреційні повноваження комісії, якщо йдеться про порушення процедури огляду. Якщо ВЛК не провела обов’язкових аналізів або проігнорувала медичні документи з цивільних лікарень, таке рішення скасовується.
У питаннях звільнення з лав ЗСУ спостерігається тенденція до посилення захисту права на сім’ю. Коли командування відмовляє у звільненні за сімейними обставинами (наприклад, догляд за дитиною з інвалідністю), суди все частіше стають на бік військовослужбовця. Правова логіка тут непохитна: оперативна ситуація на фронті не може бути підставою для ігнорування прямої норми закону про право на звільнення.
Блог