Встигнути за 365 днів: перешкоди для отримання наказу і виконання рішення

Цілком очевидно, що звертаючись до господарського суду з позовом про стягнення грошових коштів, головною метою позивача є отримання грошей. Здавалося б, що може бути простіше: суд першої інстанції задовольняє позов, апеляційний суд залишає рішення без змін, відтак, воно набирає законної сили і, вочевидь, відразу може бути виконане.

«Але є одне але…», яке полягає в тому, що відповідач має право подати касаційну скаргу на рішення судів першої та апеляційної інстанції. Якщо він зробить це досить оперативно, то матеріали господарської справи, без повернення до суду першої інстанції, відразу будуть передані до Вищого господарського суду України (далі – ВГСУ). Враховуючи швидкість діловодства в судах, така ймовірність наближається до 99,9%.

Якщо рішення судів першої і апеляційної інстанції набрали законної сили відразу після прийняття постанови апеляційним судом (ч. 5 ст. 85, ч. 3 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) значить, відповідно до ст. 115 ГПК України, можуть бути виконані в примусовому порядку.

Згадайте новину: ВГСУ роз’яснив: якщо після пропущення строку на апеляційне оскарження суд відновив строк і прийняв апеляційну скаргу до розгляду рішення суду вважається таки що не набрало законної сили

Знову на шляху до бажаного виконання судового рішення стає жорстока реальність судової системи. На практиці, жоден місцевий господарський суд не видасть судовий наказ на примусове виконання судового рішення без матеріалів господарської справи. В нашому випадку всі матеріали справи відразу з апеляційного суду попрямували до суду касаційної інстанції.

Що ж робити позивачеві? Правду кажучи, нічого, окрім чекати перегляду судових рішень в касаційному порядку. На жаль, незважаючи на існуючі строки перегляду судових рішень ВГСУ (ст. 1118 ГПК України) є досить багато «майже» законних способів затягування процесу.

Нашому позивачеві потрібно не просто спокійно чекати закінчення розгляду справи ВГСУ та повернення її матеріалів до суду першої інстанції, але й слідкувати за часом, який минув з моменту набрання судовим рішенням законної сили.

Поясню чому. Відповідно до п. 2) ч. 1 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» судові рішення можуть бути пред’явлені до виконання протягом одного року з наступного дня після набрання рішенням законної сили. Якщо протягом вказаного строку рішення (наказ) не буде пред’явлене до виконання, державний виконавець відмовить у відкритті виконавчого провадження і потрібно поновлювати пропущений строк (ст. 24, п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 119 ГПК України).

Що робити позивачу, якщо рік після набрання рішенням сили добігає кінця, а матеріали справи ще досі знаходяться у суді касаційної інстанції? Єдино можливою дією є звернення до господарського суду, який виніс рішення, з заявою про видачу судового наказу. Звичайно, суд відмовить, проте, у позивача буде підтвердження того, що він намагався своєчасно отримати виконавчий документ – судовий наказ. Це проста пересторога, але, як показує судова практика, вона не є зайвою.

Так, Львівський апеляційний господарський суд в постанові від 26.08.2010 р. у справі №10/225 зазначив, що «…стягувач (заявник) не подав жодного доказу, який би підтвердив, що останній звертався до господарського суду із відповідною заявою про видачу судового наказу … суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність поважних причин для поновлення пропущеного строку … для пред’явлення наказу до виконання».