Зазначення у судовому рішенні початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації є обов’язковою, але ж не дуже… (ВС/КЦС № 523/7665/14-ц від 11.06.2018)

Фабула судового акту: «Це треба зробити обов’язково!!! Але ж якщо не зробиш – нічого страшного». Приблизно так можна охарактеризувати наступне судове рішення.

Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» визначено що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Отже законодавець чітко і однозначно у вказаній нормі навів виключний перелік питань, що мають висвітлюватись у резолютивній частині судових рішень такої категорії.

При цьому стала судова практика свідчить про те, що саме недотримання судами згаданої норми в частині визначення конкретної ціни у грошовому вираженні свідчить про незаконність прийнятих судових рішень та тягне за собою їх скасування.

Однак не все так однозначно…

У цій справі банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, визначивши початкову ціну предмету іпотеки для його подальшої реалізації на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Рішенням місцевого суду у задоволенні позовних вимоги відмовлено. У своєму рішенні місцевий суд вказав, що пред'являючи позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки позивач не надав суду оцінки іпотечного майна, а також не досяг згоди з боржником відносно вартості іпотечного майна. Зважаючи на викладене, у задоволенні пред'явленого позову суд вирішив відмовити у зв'язку з недоведеністю ринкової вартості іпотечного майна.

Однак таке рішення було скасовано апеляційною інстанцією у зв’язку з тим, що посилання районного суду на те, що позивачем не наведено ринкової вартості іпотечного майна є безпідставним оскільки договором іпотеки за згодою сторін визначено вартість іпотечного майна. Крім того, при розгляді справи у апеляційному суді сторонами надані оцінки вартості спірного майна.

Таке рішення відповідачем було оскаржено до касаційної інстанції оскільки на думку відповідача апеляційний суд безпідставно визначив початкову ціну предмету іпотеки. Позивач просив визначити початкову ціну предмету іпотеки на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Оцінку майна позивачем у суді першої інстанції надано не було.

КЦС аналізуючи доводи касаційної скарги та матеріали справи вказав, що Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуги тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку», можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» визначення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні проводиться за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження мають право заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж та, що зазначена у резолютивній частині рішення суду, якщо, наприклад, вартість майна змінилася.