Виселити колишнє подружжя із особистого житла – реально. Правовий механізм (ВС/КЦС № 702/101/18 від 14.08.2019)

Фабула судового акту: Як правило колишнє подружжя після розлучення з рідних один одному людей стають найзлішими ворогами. І кожен із них намагається у будь-який спосіб отруїти життя іншому вдаючись і до принципового небажання перейти жити у інше житло навіть у разі, якщо таке житло не є їх спільною сумісною власністю.

У даній справі Верховний Суд як раз проаналізував таку ситуацію та визначив правовий механізм за допомогою якого можна отримати судове рішення про виселення колишнього подружжя із житла. Але ж хочу наголосити, що такий механізм можна застосовувати виключно у тому разі якщо спірне житло є особистою власністю того з подружжя, який є позивачем.

Як вбачається із запропонованого судового рішення колишній чоловік звернувся до суду з позовом до своєї колишньої дружини про усунення перешкод в користуванні будинком шляхом визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, примусове виселення.

Позов мотивовано тим, що позивач є власником житлового будинку. Шлюб між сторонами розірвано. Натомість колишня дружина до цього часу продовжує проживати у спірному будинку та чинить перешкоди у користуванні майном позивача. У зв’язку із наведеним позивач вважав за можливе просити суд позбавити свою колишню дружину права користування будинком та примусово її виселити із вказаного житлового будинку.

Судами першої та апеляційної інстанції у задоволенні позову відмовлено.

Такі рішення суди вмотивували тим, що позивачем не доведено його порушення прав на вільне володіння, користування та розпорядження своєю власністю. Відповідач як дружина позивача, була вселена власником житла, в якому продовжує проживати і після розірвання шлюбу, а тому вона не втратила права користування жилим будинком.

Проте, Касаційний цивільний суд, переглядаючи справу за ініціативи позивача, із такими висновками судів попередніх інстанцій не погодився.

Таке рішення КЦС вмотивував тим, що нормами статті 321 Цивільного кодексу України гарантовано непорушність права власності.

Одночасно як засіб відновлення свого права власнику майна надано право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Положення глави 32 ЦК України визначають поняття сервітута як права обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язаного з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

У даній справі відповідач вселилась у спірну квартиру в якості члена сім`ї власника житлового будинку і набула право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.