Ухвали про забезпечення судових витрат у апеляційному порядку НЕ оскаржуються (ВС/КЦС у справі № 509/2803/19 від 03.03.2021)

Фабула судового акту: З прийняттям змін до процесуальних кодексів останні увібрали у себе низку новел, яких вітчизняне процесуальне законодавство до цього ще не знало.

Так, нормами частин першої, четвертої та шостої статті 135 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суд може зобов’язати сторони внести на депозитний рахунок суду попередньо визначену суму судових витрат, пов’язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією, про що постановляє ухвалу (забезпечення судових витрат). Як захід забезпечення судових витрат суд з урахуванням конкретних обставин справи має право, за клопотанням відповідача, зобов’язати позивача внести на депозитний рахунок суду грошову суму для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу та інших витрат, які має понести відповідач у зв’язку із розглядом справи (забезпечення витрат на професійну правничу допомогу). У разі невнесення у визначений судом строк коштів для забезпечення витрат на професійну правничу допомогу суд за клопотанням відповідача має право залишити позов без розгляду.

Дані положення закону є певним запобіжником, який покликаний усунути можливість позивачів подавати завідомо безпідставні позови та іншим чином зловживати своїми правами.

В свою чергу ЦПК України чітко відрізняє два види ухвал місцевих судів на ті, що підлягають апеляційному оскарженню та ті, що такому оскарження не підлягають, але їх законність може бути перевірена під час перегляду рішення у справі.

У даній справі місцевим судом було постановлено ухвалу про забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу шляхом внесення на депозитний рахунок суду певної грошової суми.

Проте, вказаний обов’язок позивачем виконано не було, що і потягло за собою залишення вказаного позову без розгляду.

На вказане рішення позивачем було подано апеляційну скаргу, яку апеляційний суд прийняв до провадження, але рішення фактично залишив без зміни.

Позивач відстоюючи свою позиціє звернувся до Касаційного цивільного суду із відповідною скаргою, у якій поставив питання про скасування судових рішень і передачу справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій КЦС зробив наступні висновки.

У частині першій статті 353 ЦПК України наведено перелік ухвал суду першої інстанції, які можна оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду. У цьому переліку така ухвала як ухвала про забезпечення судових витрат відсутня. При цьому суд апеляційної інстанції помилково вказував на можливість оскарження цієї ухвали відповідно до пункту 13 частини першої статті 353 ЦПК України, оскільки в указаній нормі передбачена можливість оскарження ухвали суду першої інстанції про визначення розміру судових витрат, а не про їх забезпечення.

Ухвала суду першої інстанції про забезпечення судових витратне могла бути оскаржена в апеляційному порядку до ухвалення рішення суду щодо суті спору й окремо від цього рішення. Оскарження такої ухвали в апеляційному порядку можливе разом з рішенням суду щодо суті спору.