Неявка позивача у судове засідання навіть за наявності поважних причин є підставою для залишення позову без розгляду (ВС/КЦС у справі № 465/6555/16-ц від 28.10.2021)

Фабула судового акту: Очевидним є те, що саме позивач є ініціатором судового розгляду справи, оскільки саме він звертається до суду із позовами про захист його порушених прав і інтересів.

Такий статус накладає на вказаного учасника справи певні обов’язки за порушення яких суд може прийняти несприятливе для позивача рішення.

Так, законодавець з метою сприяння оперативності правосуддя, унеможливлення зловживання своїми процесуальними правами позивачем у ч. 5 ст. 223 ЦПК України визначив, що у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

В свою чергу у п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України зазначено, що суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Із сукупності вказаних норм не є досить зрозумілим – чи має значення поважність повторна причини неявки позивача для залишення позову без розгляду.

Касаційний цивільний суд вважає, що у будь-якому випадку позивач зобов’язаний з’являтись до суду не зважаю на наявність поважних причин для неявки.

У даній справі суд першої інстанції залишив позов без розгляду у зв’язку із тим, що належним чином повідомлена про час, дату і місце розгляду справи позивач повторно не з`явилася в судове засідання, зловживаючи своїми процесуальними правами, та заяви про розгляд справи за її відсутності не подавала.

Апеляційний суд із таким рішенням погодився та у своїй постанові зазначив, що про останні два засідання позивач повідомлялась судом шляхом надіслання судових повісток рекомендованими листами з повідомленням про вручення на відомі суду і вказані самою позивачкою у її заявах адреси місця проживання, однак, адресовані позивачу поштові відправлення повертались з відміткою - «відсутність адресата за вказаною адресою». Заяви з повідомленням про іншу (нову) адресу місця свого проживання (перебування) позивач до суду першої інстанції не подавала та про наявність у неї засобів зв`язку суд не повідомляла. Разом з тим, обізнаність позивача про дату, час та місце розгляду даної справи, зокрема, про останнє судове засідання підтверджується її клопотанням про відкладення розгляду справи. За таких обставин, з урахуванням норм процесуального закону, вважається, що позивач була належним чином повідомлена про два останні судові засідання, однак, до суду не з`явилась і заяви про розгляд справи у її відсутності не подавала.

На вказані рішення позивачем було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що судові засідання позивач не прибула з поважних причин та повідомила про причини своєї неявки. У клопотанні про відкладення розгляду справи на інший день, яке було подано через канцелярію суду завчасно, вказано про неможливість участі, зважаючи на встановлення в Україні карантину, з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби. Відповідно, причини неявки у судові засідання є поважними. Неявка сторін в судове засідання не перешкоджала вирішенню спору по суті, оскільки позивач подав до суду докази на підтвердження заявлених у справі вимог. Крім того, залишення позову без розгляду можливе лише при розгляді справи по суті, проте на час постановлення оскаржуваної ухвали місцевого суду підготовче провадження у справі не було закрите та справа до судового розгляду по суті не була призначена.

Проте, Касаційний цивільний суд вказані доводи слушними не визнав та у задоволенні касаційної скарги відмовив.

Приймаючи таке рішення КЦС у своїй ухвалі вказав, що право на доступ до правосуддя право має межі, оскільки суб`єктивне право є мірою свободи, мірою можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах.