При вирішенні питання щодо наявності необхідної оборони, суд повинен оцінити наявність суспільно небезпечного посягання й акту захисту та встановити співвідношення захисту небезпечності посягання (ВС/ККС № 490/11155/14-к від 20.11.2018)

Фабула судового акту: Чергове рішення Касаційного кримінального суду присвячене вирішенню питання щодо наявності стану необхідно оборони які підстави для визнання особи невинної та аналізу факторів які свідчили про наявність або відсутність такого стану.

Відповідно до обвинувального акту у кримінальному провадженні особі оголошено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 122 КК України, яке було вичинено за таких обставин.

Підозрюваний перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись в кафе провокував інших відпочиваючих на конфлікт, висловлювався на їх адресу нецензурною лайкою, чим грубо порушував громадський порядок. На зауваження останніх припинити свої хуліганські дії, підозрювана особа не реагував, натомість, дістав із сумки травматичну зброю з та грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, нехтуючи загальноприйнятими нормами моралі, став погрожувати потерпілим.

Вони ж, сприймаючи реальну загрозу життю та здоров'ю зі сторони підозрюваного намагалися припинити його неправомірні хуліганські дії.

Також, підозрюваний, знаходячись біля входу в приміщення кафе, продовжуючи свої хуліганські дії, на ґрунті раптово виниклих стосунків з одним із потерпілих, із застосуванням травматичної зброї, здійснив в його бік постріли чим спричинив йому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Після чого, коли до місця події підбіг інший потерпілий, підозрювана особа у ході хуліганських дій, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, із застосуванням травматичної зброї здійснила у потерпілого не менше чотирьох пострілів, чим спричинила йому тяжкі тілесні ушкодження.

Вироком районного суду з яким погодився і апеляційний суд обвинуваченого виправдано у вчиненні злочину, з зв’язку із тим, що обвинувачений зазнав суспільно-небезпечного посягання з боку потерпілих, яке створювало реальну загрозу заподіяння шкоди його здоров'ю та здоров'ю його дівчини, тому не маючи іншої можливості уникнути подальшого насильства з їх боку та спричинення більш тяжкої шкоди нападниками, обвинувачений використав травматичну зброю, яку мав при собі. Такі дії обвинуваченого суд розцінив, як необхідну оборону без перевищення її меж, що в силу ч. 5 ст. 36 КК України не має наслідком кримінальної відповідальності у зв'язку з чим постановив щодо нього виправдувальний вирок.

На вказані рішення прокурором подано касаційну скаргу з тих підстав, що суд першої інстанції необґрунтовано дійшов висновку про відсутність у діях обвинуваченого складу інкримінованих йому злочинів, не зваживши на показання потерпілих та свідків, а також без наведення у вироку мотивів чому за наявності суперечливих доказів взято до уваги одні з них та відкинуто інші. Наголошує, що суд першої інстанції у вироку не надав об'єктивної оцінки діям обвинуваченого у контексті чи мав місце напад з боку потерпілих та чи був він раптовим для виправданого. Також, на переконання прокурора, засіб захисту та локалізація тілесних ушкоджень у двох потерпілих не відповідали небезпечності посягання та обстановці захисту.

Касаційний суд прислухався до доводів прокурора та скасував ухвалу апеляційного суду направивши справу на новий апеляційний розгляд.

У свої постанові ККС зазначив, що згідно положень ст. 36 КК України при вирішенні питання щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об'єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

Таким чином, стан необхідної оборони існує лише протягом суспільного небезпечного посягання, яке має початковий і кінцевий момент, а також лише за умови необхідності негайного відвернення або припинення такого посягання. Необхідність негайного відвернення або припинення суспільного небезпечного посягання виникає там і тоді, де і коли зволікання з боку того, хто обороняється, в заподіянні шкоди посягаючому, загрожує негайною і невідворотною шкодою для правоохоронюваних інтересів.