Вищий адміністративний суд України своєю Постановою Пленуму № 2 від 13.03.2017 року затвердив Узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року.
Розглянемо одну з категорій судових справ, підставою яких є витребування органом доходів і зборів у декларанта додаткових документів на підтвердження митної вартості товарів, а саме: допустимість витребовування додаткових документів на тій підставі, що рівень задекларованої митної вартості товару значно нижчий за рівень митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено.
Відповідно до статті 265 Митного кодексу України від 11 липня 2002 року (далі – МКУ 2002 року) митний орган здійснював контроль правильності визначення митної вартості товарів. При цьому митний орган мав право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.
Наведеному положенню МКУ 2002 року кореспондувало положення пункту 10 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1766, відповідно до якого «відомості, на підставі яких декларантом визначено та заявлено (задекларовано) митну вартість товарів, повинні базуватися на об’єктивних даних, що підлягають обчисленню та перевірці відповідно до вимог Митного кодексу України». Це означає, що на декларанта покладався обов’язок забезпечення об’єктивності даних, на підставі яких було задекларовано митну вартість, а на митний орган – обов’язок із перевірки цих даних.
Одним зі способів перевірки правильності визначення митної вартості товарів під час проведення операцій їх митного контролю і митного оформлення було «співставлення рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено» (підпункт 2 пункту 2 Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 р. № 339, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 р. № 1229).
Рівень митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено, митний орган отримував із спеціалізованого програмно-інформаційного комплексу Єдиної автоматизованої системи Державної митної служби України (пункт 3 розділу 3 Порядку роботи посадових осіб митного органу при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затвердженого наказом Державної митної служби України від 24 червня 2009 р. № 602).
При цьому виникнення у митного органу сумніву щодо достовірності документів, наданих декларантом для підтвердження митної вартості товару, визнавалося перешкодою до визнання цієї митної вартості. Митний орган міг визнати митну вартість тільки «за умови надання декларантом відомостей, необхідних для підтвердження заявленої митної вартості, відсутності сумнівів щодо їх достовірності, а також умов, що унеможливлюють використання обраного декларантом методу визначення митної вартості…» (пункт 5 розділу 2 Порядку роботи посадових осіб митного органу при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затвердженого наказом Державної митної служби України від 24 червня 2009 р. № 602).
Достовірність наданих декларантом відомостей митний орган міг перевірити, зокрема, шляхом витребування у декларанта додаткових документів. Так, пунктом 11 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1766, було передбачено, що «для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов’язаний подати додаткові документи».
На основі аналізу наведених положень Верховний Суд України сформував таку позицію: «Наявність у ЄАС інформації про іншу митну вартість ідентичних або аналогічних товарів може бути підставою для витребування у декларанта додаткових документів для підтвердження митної вартості», «…митні органи мають виключну компетенцію у питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені … порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено…» (постанови від 1 жовтня 2013 року у справі № 2а-6597/10/0870 (провадження № 21-354а13), ЄДРСР – № 34458396; від 15 жовтня 2013 року у справі № 2а-25276/10/0570 (провадження № 21-270а13), ЄДРСР – № 34634276; від 22 жовтня 2013 року у справі № 2а/0570/8381/12 (провадження № 21-342а 13), ЄДРСР – № 35667364).
У той же час Верховний Суд України підтримав позицію Вищого адміністративного суду України про те, що сумнів у достовірності митної вартості може випливати суто з поданих декларантом документів: «витребувавши весь перелік документів, передбачених п.11 Порядку, митний орган не зазначив, які саме обставини ці документи повинні підтвердити. Відповідач не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації» (ухвала Вищого адміністративного суду України від 8 грудня 2011 року у справі № 2а-8660/10/2070 (провадження № К-40006/10), ЄДРСР – № 20004200; постанова Верховного Суду України від 29 травня 2012 року у справі № 2-а-8660/10 (провадження № 21-91а12), ЄДРСР – 24976409).
Наведена колізія між позиціями Верховного Суду України зумовила неоднозначність у практиці Вищого адміністративного суду України.
Блог