Випадки законодавчо дозволеного медичного втручання лікаря без згоди пацієнта та/або його законних представників

За загальним правилом, медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов’язаних із впливом на організм людини) можливе лише за умови надання згоди на це пацієнта та/або його законних представників. Так, згідно ст.43 Основ законодавства України про охорону здоров’я (надалі – Основи), згода пацієнта необхідна для застосування методів діагностики, профілактики та лікування. Щодо пацієнта віком до 14 років (малолітнього пацієнта), а також пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним, медичне втручання здійснюється за згодою їх законних представників.

Надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування (ст. 284 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України)).

Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов'язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання - засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків. Якщо відмову дає законний представник пацієнта і вона може мати для пацієнта тяжкі наслідки, лікар повинен повідомити про це органи опіки і піклування (ч.3, ч.5 ст.43 Основ).

Разом з тим, за певних умов законодавство передбачає виключення з цього правила та відповідне право лікаря на здійснення медичного втручання без згоди пацієнта та/або його законних представників, зокрема:

- У ситуаціях, що загрожують життю пацієнта.

Основи передбачають, що згода пацієнта чи його законного представника на медичне втручання не потрібна лише у разі наявності ознак прямої загрози життю пацієнта, за умови неможливості отримання з об’єктивних причин згоди на таке втручання від самого пацієнта чи його законних представників (ч.2 ст. 43). Схоже положення закріплене у ч.5 ст. 284 ЦК України - у невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізичної особи, медична допомога надається без згоди фізичної особи або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника.

Що саме можна вважати невідкладними випадками, які становлять пряму реальну загрозу життю пацієнта, законодавство не визначає та на практиці це встановлюється лікарем у конкретній ситуації відповідно до медичних показників. В Основах (ст.3) та в Законі України «Про екстрену медичну допомогу» (ч.7 ст.1) лише дається поняття невідкладного стану людини, під яким розуміють раптове погіршення фізичного або психічного здоров'я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров'ю людини або оточуючих її людей і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин. Таким чином, ознакою перебування особи у невідкладному стані, в тому числі, є пряма загроза її (його) життю. Разом з тим, поняття невідкладного стану людини є більш ширшим ніж «невідкладний випадок» та містить такі ознаки як невідворотність, загроза здоров’ю, а також загроза життю та здоров’ю інших людей. Таким чином, вищезазначені поняття не є тотожними.

Разом з тим, трактування законодавчих положень дозволяє виділити сукупність умов, наявність яких дає право медичного втручання без згоди пацієнта та/або його законних представників:

• життю людини загрожує пряма та реальна, а не можлива загроза, наприклад особа потрапила в ДТП, внаслідок чого отримала значні пошкодження та потребує негайного оперативного втручання;

• врятувати життя людини можливо лише шляхом відповідного медичного втручання;

  Читати повністю

  Мы в социальных сетях:

  • page
  • group
  • telegram
  • viber
  • youtube