Відповідальність власників та користувачів земельних ділянок у світлі Податкового кодексу України

Кожного разу, коли фізична особа отримує податкове повідомлення-рішення про сплату земельного податку, а представник юридичної особи заповнює декларацію, виникають запитання...

Кожний раз, коли фізична особа отримує податкове повідомлення-рішення зі сплати земельного податку, а представник юридичної особи заповнює декларацію виникають запитання: чи правильно нарахований податок? Чи є ця особа платником податку? З якого моменту виникає обов’язок сплачувати земельний податок? Куди прийти для звірки даних, якщо платник вважає, що обрахування проведені невірно? Як реалізувати право на пільгу?

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України, а справляння плати за землю – Податковим кодексом України. За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Читайте статтю: Земля напрокат. Юридичні аспекти оренди

Відповідно до пункту 269.1 ПК платниками податку є:

• власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);
• землекористувачі.

Власники земельних ділянок - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні.

Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Як вбачається із норм Податкового кодексу України, обов’язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Як не помилитися та правильно визначити цей момент?

Якщо жодних будівель на земельній ділянці немає, а об’єктом купілі-продажу або оренди є безпосередньо земельна ділянка, в цьому випадку проблем не виникає, оскільки згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України (далі – ЗК) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.