Судові справи щодо визначення місця проживання дитини складають значний відсоток від усіх сімейних справ, зазначила старший юрист Правової групи "Побережнюк і партнери", адвокат Альона Проценко.
«Наслідки» розлучення для вже колишнього подружжя, в тому числі необхідність визначення місця проживання дитини з одним із батьків (у випадку відсутності їх взаємної домовленості), є достатньо складним процесом як з моральної, так і з юридичної позиції.
Коли емоції переповнюють, дуже важко приймати зважені рішення та керуватися інтересами дитини. Як не прикро констатувати, але статистика показує, що частка судових справ про визначення місця проживання дитини складає значний відсоток від усіх сімейних справ.
Пропоную для огляду деякі судові справи, на прикладі яких можна простежити формування судової практики вирішення спорів про визначення місця проживання дитини. Чи завжди рішення приймаються, виходячи з інтересів дитини?
Користуйтесь консультацією: З ким буде проживати дитина після розлучення батьків
Матір vs Батько: у кого більші шанси?
Відповідно до положень та принципів, закріплених в Сімейному кодексі України, мати й батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, перебували вони у між собою шлюбі чи ні.
При цьому в судовій практиці протягом тривалого часу спостерігалася тенденція, коли суди приймали рішення переважно на користь матері. До того ж такі рішення приймалися судами у справах, коли кожен з батьків міг забезпечити рівні умови для дитини. Окрім того, були випадки, коли дитину «присуджували» на користь матері за наявності підстав, які надавали саме батьку високі шанси для перемоги (наприклад, незадовільне ставлення матері до своїх обов’язків, створення неналежних умов для проживання та розвитку дитини тощо). Зазначені судові рішення ґрунтувалися, зокрема, на положеннях Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 р., відповідно до якої «малолітня дитина не повинна, крім випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір’ю». При цьому суди такими обставинами вважали виключно наступні: відсутність самостійного доходу, зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, можливість зашкодити своєю аморальною поведінкою розвиткові дитини (ч. 2 ст. 161 СК України). За відсутності перелічених обставин суди беззаперечно надавали перевагу матері.
Так, Верховний Суд України в ухвалі від 11.08.2010 р. у справі №6-19093св08 дійшов наступного висновку: «Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, виходячи з рівності прав та обов’язків батька й матері щодо своїх дітей, суд повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік та прихильність до кожного з батьків, особисті риси батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків не є вирішальною умовою для передачі йому дітей. Відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини від 20.11.1959 р., малолітня дитина не повинна, крім випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір’ю. Таким чином, суд апеляційної інстанції (…), обґрунтовано виходячи з принципу 6 Декларації прав дитини (…), дійшов правильного висновку про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір’ю (…)». Важливо зазначити, що в цій справі судами попередніх інстанцій було встановлено, що «обидві сторони відповідально ставляться до виконання своїх батьківських обов’язків, мають позитивні характеристики, належні умови для забезпечення потреб малолітньої дитини».
Інший приклад – ухвала Верховного Суду України від 30.03.2011 р. у справі №6-45701св10. У цій справі суди попередніх інстанцій ухвалили рішення на користь батька, з огляду на наступне: «Батьки мають рівну прихильність до дитини, проте з урахуванням того, що дочка наразі проживає з батьком, який має постійне місце проживання та постійний заробіток, проживання дочки з ним буде відповідати її інтересам. Натомість мати дитини не має постійного житла, матеріально не забезпечена, проживала з іншим чоловіком без реєстрації шлюбу, через її часті переїзди дитина змушена була міняти школи, що негативно впливало на її розвиток та виховання. Також суд вказав, що мати дитини намагалася покінчити життя самогубством, внаслідок чого потребує лікування». Також Верховний Суд України зробив висновок про незаконність таких судових рішень попередніх інстанцій та скасував їх, зазначивши, що «фактичні обставини справи для її правильного вирішення не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості».
Блог