Відчуження вимагає відшкодування або наслідки розірвання договорів про приватизацію у світлі Конституції

Питання захисту прав інвесторів, які не спромоглися виконати свої зобов’язання за договорами про приватизацію і щодо яких вживають заходів для повернення об’єктів у державну власність, ще довго не втрачатимуть своєї актуальності. А у світлі нововведень — ще й загострюватимуться. Розглянемо, чому саме.

Загальні та спеціальні положення

За даними Фонду державного майна, стосовно близько 18% договорів купівлі-продажу об’єктів приватизації, що перебувають на контролі у ФДМУ, ведеться претензійно-позовна робота з приводу їх розірвання. Цей показник є доволі високим, а нестабільність економіки, що впливає на можливість інвесторів виконувати взяті на себе інвестиційні зобов’язання за договорами про приватизацію, призведе до збільшення кількості таких справ у майбутньому.

Загальні наслідки розірвання договорів визначено ст.653 Цивільного кодексу. Вона передбачає, що:

з моменту розірвання договору зобов’язання сторін припиняються;

сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом;

у визначених випадках на сторону договору може бути покладено зобов’язання з відшкодування збитків.

Водночас ч.4 цієї статті передбачає, що договором або законом можуть бути встановлені інші правові наслідки розірвання угод.

Спеціальними нормами, що регулюють правові наслідки розірвання договору про приватизацію, є чч.10 та 11 ст.26 закону «Про приватизацію державного і комунального майна» від 18.01.2018 №2269-VIII (набув чинності 7.03.2018). Ці норми встановлюють, що у випадку розірвання в судовому порядку договору купівлі-продажу у зв’язку з невиконанням покупцем договірних зобов’язань приватизований об’єкт підлягає поверненню в державну (комунальну) власність.

Також вони визначаються спеціальні, якщо порівняти зі ст.653 ЦК, наслідки розірвання договорів про приватизацію в частині повернення об’єкта приватизації в державну власність та відшкодування покупцям коштів, сплачених за такі об’єкти. Так, установлюються строки повернення грошей покупцям — 5 робочих днів після надходження коштів від повторного продажу. Крім того, обмежується сума, що повертається покупцям: не більша від тієї, що отримана від повторного продажу.

В законодавстві про приватизацію, що діяло раніше (Державній програмі приватизації на 2012—2014 роки, затвердженій законом від 13.01.2012 №4335-VI, законах «Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про приватизацію державного майна» та інших), подібних норм не було.