Судовий контроль за виконанням дискреційних повноважень

В Україні, попри задекларовану на рівні Конституції обов’язковість виконання судових рішень, вони часто залишаються невиконаними роками, йдеться на сайті sud.ua

Вже не перший рік Україна декларує бажання приєднатися до Європейської спільноти, схвалені програми, стратегії, відповідні наміри озвучуються найвищими посадовими особами держави. Проте одним із принципів у державах — членах Європейського Союзу є те, що судові рішення підлягають безумовному і негайному виконанню. На жаль, Україна не може «похвалитися» аналогічним підходом до виконання судових рішень і, попри задекларовану на рівні Конституції їх обов’язковість, судові рішення часто залишаються невиконаними роками.

Показовими у даному контексті є два пілотних рішення ЄСПЛ, ухвалені проти України, — «Іванов проти України» (2009 р.) та «Бурмич проти України» (2017 р.), в яких констатовано систематичне невиконання судових рішень в Україні. Прикметно, що левову частку невиконаних становлять рішення, відповідачами в яких виступає держава, її органи та посадові особи.

Нещодавно у Страсбурзі (Франція) за ініціативи Департаменту виконання рішень ЄСПЛ Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи та проекту «Європейське правосуддя — Україні» відбулася експертна зустріч, метою якої була координація зусиль та комунікація з питань виконання рішень у групі справ «Бурмич/Іванов проти України». На зустрічі, окрім іншого, обговорювались шляхи покращення ситуації з виконанням в Україні судових рішень, ухвалених проти держави, її органів та посадових осіб. Як один із варіантів забезпечення належного та своєчасного виконання таких рішень обговорювався судовий контроль, притаманний органам адміністративної юстиції.

Якщо коротко охарактеризувати судовий контроль, то це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного. Головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання. Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами. Тому після вирішення публічно-правового спору і набрання судовим рішенням законної сили суд продовжує відігравати активну роль у реалізації сторонами прав та законних інтересів, з приводу захисту яких він ухвалив судове рішення. Від здійснення судом належного контролю за виконанням судового рішення прямо залежить ефективність правосуддя. Адже головним ефектом судового рішення має бути його ефективність у поновленні порушених прав та свобод особи.

Читайте статтю: Проблемні питання призначення нового розгляду в суді першої інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на вирок суду

Нормативно закріплено три спеціальних способи здійснення судового контролю, а саме:

• зобов’язання суб’єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення (ст. 382 КАС України);
• накладення штрафу за невиконання судового рішення (ст. 382 КАС України);
• визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені суб’єктом владних повноважень — відповідачем на виконання такої постанови суду або на порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду (ст. 383 КАС України).

Сьогодні в Україні спостерігається підвищений інтерес з боку суддів та представників професійної юридичної спільноти до механізмів судового контролю, зокрема до такого його способу, як зобов’язання суб’єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення. Як свідчить аналіз судової статистики за останніх шість років, кількість випадків застосування судом вказаного контрольного повноваження подекуди зросла в 10 разів. Зразковим у цьому питанні можна назвати Одеський окружний адміністративний суд. Так, у 2013 році вказаний суд лише 11 разів розглядав питання про зобов’язання суб’єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення. У 2019 році таких випадків уже 133, а рік ще триває. Традиційно аналізую роботу кількох судів адміністративної юстиції — і всюди спостерігаю збільшення кількості застосування суддями своїх контрольних повноважень, у порівнянні з 2013 роком (коли я розпочав дослідження цієї проблематики). Так, Окружний адміністративний суд м. Києва (Київський окружний адміністративний суд) у 2019 році 172 рази розглянув питання про зобов’язання суб’єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (у 2013 році вказане питання вирішувалося лише 46 разів). Харківський окружний адміністративний суд досягнув рекордної кількості у розгляді 181 такої заяви (2013 рік — лише 19 заяв). Трішки менші темпи у Львівському окружному адміністративному суді, де у 2019 році 66 разів розглядали питання про зобов’язання суб’єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (у 2013 році таких заяв було 12).

Таке збільшення частоти застосування суддями своїх контрольних повноважень я можу пояснити результативністю судового контролю. Очевидно, що кожен суддя хоче, щоб ухвалене ним рішення не залишилось «формальним папірцем», а було реалізоване на практиці. Тому, попри додаткове навантаження, пов’язане із застосуванням судового контролю, судді все ж таки обирають активну позицію та зобов’язують суб’єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення. Як свідчить аналіз судової практики, приблизно у 90% випадків такі рішення суду виконуються відповідачами — суб’єктами владних повноважень добровільно у встановлені судом строки. При цьому важливо, що таке виконання здійснюється навіть без звернення позивача до органів ДВС України за примусовим виконанням, що, зі свого боку, хоча б трішки зменшує навантаження на ці органи.

Отже, наведене підтверджує, що загроза накладення штрафу є достатнім «стимулом» для керівника суб’єкта владних повноважень забезпечити належне виконання судового рішення, яке набрало законної сили, та, відповідно, гарантією відновлення судом порушеного права позивача у справі. Крім того, на мою думку, застосуваннями суддями своїх контрольних повноважень якнайбільш точно відповідає меті адміністративної юстиції та завданням адміністративного судочинства, сприяє захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Таким чином, застосування механізмів судового контролю сприяє забезпеченню ефективності судового рішення. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.