Станом на сьогоднішній день 88 банків перебувають у процедурі ліквідації. Щодо майже 30 банків тривають судові спори про відшкодування шкоди з пов’язаних з банком осіб у порядку ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі — Закон №4452-VI), положеннями якої передбачено, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі — Фонд) або уповноважена особа Фонду у разі недостатності майна банку звертається до пов’язаної з баком особи, дії чи бездіяльність якої призвели до заподіяння шкоди, з вимогою про її відшкодування. ( Джерело: Судебно-юридическая газета)
Ця категорія спорів відносно нова, тому судова практика з цього питання перебуває в процесі формування, а розгляд справ по суті ускладнений рядом процесуальних аспектів, що потребують вирішення.
З позитивів слід відзначити те, що вже вирішеним є питання юрисдикції даних спорів. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №757/75149/17-ц, спори за позовом Фонду до відповідачів як пов’язаних у розумінні ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (далі — Закон №2121-ІІI) осіб віднесено до юрисдикції господарських спорів.
Ще до недавнього часу вказані позови до пов’язаних з банком осіб пред’являлися Фондом у порядку цивільного судочинства. Станом на сьогодні провадження, відкриті судами за правилами ЦПК України, стосовно ряду банків, у тому числі ПАТ «Реал Банк», ПАТ «Банк Денмарк», ПАТ «Даниель», ПАТ «КБ «Експобанк», закриті, і дана категорія спорів розглядається господарськими судами, що є абсолютно виправданим з огляду на предмет спору та характер правовідносин.
Двома актуальними процесуальними питаннями залишаються порушення правил об’єднання позовних вимог, що стало підставою повернення позовних заяв у порядку п. 2 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України), та їх підписання неуповноваженими особами, з огляду на що ряд позовів було залишено без розгляду (п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК).
Щодо повернення позовних заяв з підстав порушення правил об’єднання позовних вимог позицію висловлено Касаційним господарським судом Верховного Суду у постанові від 15.02.2019 у справі №910/11811/18. Суд дійшов висновку, що кожна з вимог про стягнення шкоди до певного кола відповідачів є самостійною вимогою, вони не пов’язані ні підставами виникнення, ні поданими доказами, ні суб’єктним складом, а також не є основними і похідними одна стосовно одної, оскільки від задоволення одних не залежить задоволення інших.
Таке рішення мотивоване тим, що шкода, яку просить стягнути Фонд, заподіяна внаслідок надання кредитів за різними кредитними операціями, в рамках яких були укладені окремі правочини з кожним із відповідних позичальників, ці операції забезпечені самостійними заставами. Кожна кредитна операція є самостійним правовідношенням, що є підставою для виникнення цивільних прав і обов’язків, а тому порушення, які були допущені як при його укладенні, так і при виконанні, утворюють окремий склад цивільно-правового правовідношення, що характеризуються самостійними цивільно-правовими наслідками, а обставини вчинення кожної з банківських операцій засвідчуються доказами, які не є пов’язаними між собою (кредитні договори, договори забезпечення тощо).
Чи буде таке роз’єднання позовних вимог раціональним та чи сприятиме ефективному розгляду даної категорії справ, покаже час.
Щодо залишення позовних заяв Фонду без розгляду по причині їх подання та підписання неуповноваженими особами (п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК) слід зазначити наступне.
Практично у усіх випадках з позовом про відшкодування збитків до суду звертається безпосередньо Фонд, оскільки з моменту запровадження в банку тимчасової адміністрації (ліквідації) Фонд набуває повноважень органів управління та контролю банку з метою реалізації покладених на нього чинним законодавством функцій та може діяти особисто або шляхом делегування своїх повноважень (всіх або частини) відповідній уповноваженій особі (ст. 37 Закону №4452-VI). При цьому слід зазначити, що банк зберігає свою правосуб'єктність юридичної особи та відповідного самостійного суб'єкта господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Внаслідок делегування Фондом своїх повноважень ліквідатора конкретного банка визначеній ним уповноваженій особі саме остання одноосібно набуває повноважень органу управління банку та з метою їх реалізації має право, у тому числі, заявляти та підписувати від імені банку позови до суду. Натомість Фонд хоч і залишається носієм законодавчо закріплених за ним повноважень органу управління банку, тобто відповідних повноважень не втрачає, проте на період делегування втрачає правомочності з їх реалізації, якими на цей період наділяється виключно уповноважена особа Фонду. В іншому випадку одночасна реалізація вказаних повноважень як Фондом безпосередньо, так і уповноваженою особою Фонду означатиме існування одночасно двох окремих органів управління юридичної особи з тотожним змістом повноважень та функцій, у тому числі представництва юридичної особи, що суперечить змісту положень ст. 34, 37, 47 Закону №4452-VI.
Блог