Під час дії запровадженого в країні воєнного стану з метою захисту прав і свобод особи реагування держави на можливі або реальні небезпеки воєнного часу може бути надмірним. Запровадження обмежень, іншими словами «необхідність поступок» правами і свободами, які має особа в мирний час, у рамках прийняття законів чи інших правових актів, які стосуються прав особи, вимагає підвищених стандартів їх захисту.
Однак установлення державою обмежень не означає, що в умовах воєнного стану дозволено ігнорувати принцип правовладдя (верховенства права) (стаття 8 Конституції України), яким і має керуватися держава. Тобто з метою виконання позитивного обов’язку держави щодо захисту прав і свобод особи можуть бути встановлені відповідні обмеження, але в міру досягнення чітко визначеної мети. Такі обмеження мають бути обов’язково обґрунтовані, щоб усі розуміли, які права і свободи обмежуються, наскільки і чому. Це потрібно для того, щоб не виникало сумнівів у дотриманні державою принципу правовладдя і продовженні втілення його в життя.
Тобто саме цей принцип, частиною якого є принцип правової (справедливої) процедури (fair procedures), гарантує розуміння особою, чому ці обмеження стосуються її, які наслідки і як надовго впроваджуються такі обмеження. Наведене розуміння обмежень потрібно для того, щоб держава могла виконати свій позитивний обов’язок, держава, навколо якої ми всі гуртуємося (захист від зовнішніх і внутрішніх загроз).
Тому має бути досягнуто балансу між інтересами людини і соціуму. Для цього держава під час обмеження прав особи має виходити з принципів, закріплених у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), які й допомагають справедливо втілювати матеріальні права особи, гарантовані Конституцією України. Саме ці адміністративні принципи допомагають досягти рівноваги між інтересами людини і соціуму. У такий спосіб відбувається сакралізація цих принципів, які й забезпечують справедливість правного порядку і в умовах воєнного стану також.
Перевірка процедури необхідності обмежень
Утім, держава має діяти відповідно до правової (справедливої) процедури, що і допомагає визначити критерії справедливого ставлення до особи в умовах управління кризового менеджменту шляхом перевірки процедури запровадження обмежень прав і свобод особи, гарантованих Конституцією України, Конвенцією з прав людини і основоположних свобод (Конвенція), яка є частиною національного законодавства, а також Міжнародним пактом про громадянські і політичні права (Пакт), які й визначають правові підстави (допустимі критерії/стандарти) обмежень прав і свобод особи та забороняють застосування непропорційних заходів із боку держави.
Саме тому в умовах воєнного стану питання конституційних меж та обмежень в адміністративному судочинстві набуває нової важливості, що було предметом обговорення під час третього міжнародного семінару-практикуму у Верховному Суді в складі Касаційного адміністративного суду 2 грудня 2022 року. Міжнародні експерти, які були учасниками цього заходу, констатували, що єдиних підходів до перевірки таких обмежень не існує.
Питання конституційних меж та обмежень під час дії воєнного стану постає у різних категоріях справ, зокрема у справах про заборону діяльності політичних партій на підставі закону, які створювали загрозу національній безпеці країни; про оптимізацію трудових прав людей, внаслідок чого відбувається скорочення людей з публічної служби та різних соціальних гарантій; про обмеження пересування людей; про нарахування та виплату матеріальної допомоги; про накладення санкцій на фізичних і юридичних осіб; про свободу слова, доступу до публічної інформації, документів тощо.
Права особи мають абсолютно захищений основний зміст на рівні Конституції України і багатьох міжнародних документів. Без цього вони втратили б сенс свого існування і тому продовжують гарантуватися в усіх ситуаціях, у тому числі під час дії воєнного стану.
Утім під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, у випадках швидкого ефективного кризового управління державою відступ держави від зобов’язань згідно зі статтею 15 Конвенції допустимий.
Мета статті 15 Конвенції полягає в тому, щоб дозволити державам ужити заходів, які є відхиленням від зобов’язань, для захисту населення від майбутніх ризиків, а також у тому, що існування загрози життю нації повинно оцінюватися насамперед із посиланням на ті факти, які були відомі на момент відступу від зобов’язань. Водночас суд не позбавлений можливості враховувати інформацію, яка стає відомою в подальшому. При цьому заходи, які застосовують у відповідь на війну або суспільну небезпеку, не повинні виходити за межі, яких вимагає гострота становища, а також такі заходи не повинні суперечити іншим зобов’язанням держави згідно з міжнародним правом (Посібник зі статті 15 Європейської конвенції з прав людини. Відступ від зобов’язань під час надзвичайної ситуації. Рада Європи / Європейський суд з прав людини, 2016. С7/14).
Незважаючи на відступ держави від Конвенції, суд, застосовуючи принцип правовладдя, має ретельно перевіряти процедуру запровадження «необхідності обмежень», які призводять до незаконного втручання в права і свободи особи, оскільки це дуже делікатна справа. Таке втручання з боку органів публічної влади має бути переконливим та доведеним.
Блог