Стягнення заробітної плати за рішенням суду: як врахувати податки

Конституція України гарантує право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.

Законодавство передбачає можливість стягнути з роботодавця заробітну плату при несвоєчасній її виплаті у примусовому порядку, у разі ухвалення судом або ж комісією по трудовим спорам відповідного рішення, а також стягнути відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні. Крім того, у випадку порушення законних прав працівника, які призвели до моральних страждань з роботодавця може бути стягнуто і моральну шкоду.

При кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен утримувати (відраховувати) по кожному працівнику наступні податки – податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) у розмірі 18% та військовий збір у розмірі 1,5%.

Так підпунктом 168.1.1 пункту. 168.1 статті 168 Податкового Кодексу України передбачено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПКУ.

Ставка військового збору становить 1,5% від об’єкта оподаткування (п,п. 1.3 п. 161 підрозділ 10 розділ ХХ ПКУ).

Також роботодавець сплачує за працівника єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, але за рахунок власних коштів.

Порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску, розмір єдиного внеску встановлені розділом ІІІ Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (Закон № 2464). Так, згідно зі статтею 8 Закону № 2464, єдиний внесок встановлений у розмірі 22%, а для роботодавців, в яких працюють особи з інвалідністю, він встановлюється у розмірі 8,41%.

Законодавством не встановлено будь яких особливостей або спеціального порядку сплати ПДФО, військового збору та соціального внеску, у випадку, якщо заробітна плата або інші виплати пов’язані з трудовими правовідносинами стягуються з роботодавця у примусовому порядку при виконанні судового рішення ухваленого на користь працівника.

Пунктом першим частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний та приватний виконавець зобов’язані здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Законом.

Тобто, якщо у виконавчому документі зазначено про стягнення з боржника на користь стягувача 1000 гривень., для виконавця це означає, що з боржника потрібно стягнути саме 1000 гривень, а не 1000 гривень мінус податки, або, наприклад, 1000 грн. плюс ПДВ.

У 2013 році Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з проведенням адміністративної реформи» 406-VII від 04 липня 2013 було внесено ряд змін до діючих законів, в тому числі і до чинного на той час Закону України «Про виконавче провадження» N 606-XIV від 21 квітня 1999, який було доповнено нормою (ч.8 ст. 65) згідно з якою, у разі виконання судового рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, боржник є податковим агентом, який виконує судове рішення, з відрахуванням податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування із сум, що належать до виплати стягувачу.